Інформаційна сторінка

Булави Крайової булавної

Уладу Пластунів Сеніорів Пласту НСОУ

СКОБ!
Дорогі подруги й друзі! Вітаємо вас на інформаційній сторінці Булави Крайової Булавної УПС. Сторінка створена, щоб уладові курені, осередки праці й сеніори самітники мали змогу оперативно отримувати інформацію про життя Уладу й усі актуальні справи. Маємо надію, що завдяки вам, особливо після 11 з`їзду УПС, тут ніколи не бракуватиме цікавої та корисної інформації й наперед щиро дякуємо всім, хто долучиться до наповнення сторінки.

четвер, 16 червня 2011 р.

Гетьман

Продовжуємо нариси про героїчних Пластових Сеніорів.
др. Тато
СКОБ!

“На лицарську честь і на предківську славу…”
На Вічну Ватру відійшов друг Іван Гавдида.
Відійшов той, кого друзі знали як “Гетьмана”, “Сіроманця”, “Лісового”.
Відійшов, як на полі бою – не сказавши останнього “прощай, друже!” і не отримавши у відповідь “прости, друже!”
Іван загинув на полі новітнього політичного бою за справу Української Нації та Держави. Він до останку виконав Пластову Присягу і Пластовий Обіт.
Чи такими є українські герої?
Очевидно, такими. Вони прості у повсякденному спілкуванні, сміються і жартують так само, як і ми. Вони дискутують і бувають запальні. А в той же час висловлюють концептуальні ідеї та ідеалістичні судження про перспективи національного життя. Їм не чуже все людське, що змушує їх сприймати пересічно і пересічно не цінувати. Але вони здатні на надлюдські зусилля і вчинки у критичну годину чи принципову для їхнього світовідчуття мить. Завдяки такій готовності вони стають Героями в людській пам’яті. Але стають вже потім, після смерті, коли наші оцінки розчулюють нас самих і вже не тішать їхнього слуху, бо їхній дух вже вийшов поза межі наших земних відчуттів.
Ми не навчені цінувати наших друзів при житті, коли наша оцінка та наша підтримка додає їм сил у боротьбі. Ми не навчені дріб’язок і деталь зменшити до рівня незаступимості цілі. Учімося цьому, і наші сили помножаться стократ! Цінуймо кожного, хто прямує в одному керунку із нами, і людське дріб’язкове сприймаймо як людське, а високе і цілеве – як прояв Божого, надлюдського і героїчного.
Насправді нас небагато. Тож бережімо і цінуймо один одного. І тоді Господь буде справедливим до наших цілей і нашої боротьби.
Іван був таким. Він був з нами і був людським. А сьогодні нам бракує його. І вже сьогодні ми цінуємо його і сподіваємося на Божу милість до нього, співзвучну нашим почуванням...
Іван Гавдида народився 20 вересня 1966 року в селі Саранчуки Бережанського району Тернопільської області. За віровизнанням греко-католик. Навчався у школі рідного села. Вищу освіту здобув, закінчивши у 1990 році Тернопільський педагогічний інститут. Вчителювати повернувся до рідних Саранчуків.
У Пласті з червня 1991 року. Пластову Присягу склав цього ж року в селі Прошова Тернопільської області. Відбув Крайові вишколи зв’язкових ч. 1 (13-15 вересня 1991 року, Львів) та виховників УПЮ ч. 4 (12-16 грудня 1991 року, Тернопіль).
Пластун-сеньйор. Носив пластове псевдо «Гетьман».
Виховник пластового гуртка “Колобки” в рідному селі Саранчуки, перший зв’язковий куреня УПЮ ім. Дмитра Мирона-“Орлика” (Бережани), Голова Станичної Пластової Ради Станиці Бережани.
Активний учасник відновлення Пласту в Україні. Зокрема, займався організацією Пласту на Буковині – проводив на місці вишколи виховників юнацтва, у результаті чого були створені пластові осередки в Чернівцях та Кіцмані.
Засновник та курінний куреня УСП “Вовча Ліга” у 1992-1997 роках. Відтак з 1997 виконував обов’язки Голови Ради Честі куреня.
Багаторічний комендант та член проводів пластових таборів. У 1991 році вів ділянку картографії в таборі “Лисоня”, у 1992 році — в таборі “Клич лицарів”; у цьому ж році брав активну участь в організації і проведенні новацького табору “Слідами предків” недалеко його рідного села, в с. Завалів Підгаєцього району Тернопільської обл. У 1993 році – комендант юнацького табору “Дух давнини”, у 1994 році – комендант радіотабору “Карпатська хвиля” на Соколі. Зі слів друга Івана відомо, що загалом він був учасником та організатором близько 20 пластових таборів. Брав участь у Ювілейній Міжкрайовій Пластовій Зустрічі (ЮМПЗ), що проходила у 2002 році в селі Свірж.
Тернополяни знають друга Івана ще з часів заснування товариства «Вертеп». Цей гурт почав свою діяльність до створення Руху. Жителі з цікавістю слухали їхні духовні та патріотичні співи. Ближче з Іваном познайомився в 1991 році, коли таборували в с. Базниківка. Це десь так 1,5 км від Саранчуків. Другові Іванові була цікава система та метода Пластової діяльности. Він кожний день приходив в наш табір «Лисоня». Брав участь у Вогниках та ватрах. Саме в цих заходах він природно виражав себе у співах та жартах. Наступна наша зустріч відбулася в 1992 році в селі Завалові, де я був комендантом новацького табору «Слідами Предків». Ми здійснили спільну мандрівку в урочище Затурин. Урочище Затурин це місце славного бою УПА.
https://picasaweb.google.com/o19b45/EgftTE?authkey=Gv1sRgCIuKoO2ziKfOqAE#
Тут полягло багато повстанців. На світлині якраз бачимо урочистий момент біля Хреста. Він був ініціатором та організатором творення старшопластунського куреня «Вовча Ліга». Значна кількість членів цього куреня були вихідці із 13-го Куреня УПЮ(Тернопіль). Я як зв’язковий 13-го Куреня намагався залучити юнацтво до Куреня ЦМ. На цій основі ми ніколи із Іваном не конфліктували. Навпаки я був дуже радий, що моє юнацтво переходить високопрофесійні, дещо екстремальні табори друга Гетьмана. Подальша доля Куреня «Вовча Ліга» дещо ускладнилась через політичне спрямування. Друг Іван проводив велику та широкопланову діяльність і як депутат. Йому була притаманні рішучость та безкомпромісність. Можливо, саме це відбилося на Його подальшій долі. Він нам запам’ятався завжди усміхненим, щиросердим та доброзичливим. Нехай Господь має Його в своїй опіці.

Друг Тато(Курінь ЦМ)

Дзіргач

Надіюсь, що Пластуни значно доповнять подану інформацію.
З повагою др. Тато
СКОБ!

ДЗІРГАЧ
Одним із перших хто виношував ідею відбудови «Сокола» був Юліан Воробкевич (Дзіргач). Світлини можна побачити за адресою:
https://picasaweb.google.com/o19b45/EgftTE?authkey=Gv1sRgCIuKoO2ziKfOqAE#
Ми з другом Кульбасом часто бували в друга Дзіргача в гостях та вели розмови про відновлювальні роботи на Соколі. Саме в ті часи ми почали створювати наш курінь «Целібат Мурлики».
ПЛАСТОВА ДІЯЛЬНІСТЬ. Вступаючи екстерном до української гімназії в Станіславові, тут же зразу стає пластуном 11-го Юнацького Куріня ім. гетьмана Івана Мазепи. В старшому віці у Львові стає членом 3-го Куріня старших пластунів «Лісові Чорти». Ідеї закладені в Українському Пластовому Уладі - вірність Богові й Україні - були дороговказом протягом всього його життя. За ці переконання в нагороду відвідав тюремні камери львівських «Бригідок». Згодом, після «визволення», йому довелось побувати у віддалених місцях Находки, Магадану…
БУДІВНИЧИЙ. В минулому навчався на будівельному факультеті Данцігської Політехніки та по закінченні студій з дипломом інженера-будівельника повернувся до Львова. Розповів нам про один із цікавих проектів, який йому вдалося зреалізувати в Моршині. Дзіргач був будівельник і намагався розробити деяку документацію та давав багато цінних порад. Саме тоді він заклав нам в душу велич Пластового Єрусалиму.
Усвідомлення того, що в минулому на знаменитій Сокольській світлині Дзіргач знаходився поруч із Романом Шухевичем, зобов′язувало нас із Кульбасом ставитись із трепетом до всіх пропозицій Дзіргача. Після спілкування ми не спішили додому, а багато говорили про цю велику людину і Кульбас сказав мені: «Богдане, він так проникливо подивився мені в очі, коли ішла мова про «Сокіл», я ніколи собі того не прощу, якщо ми не доведемо цю справу до кінця!». В архіві Кульбаса мабуть збереглись нотатки та креслення, виконані Дзіргачем.
ПРОФЕСУРА. Мою увагу привабила світлина 1934 року. На цій світлині - молоді Пластуни Кооперативи Інженерських Робіт. Крім Дзіргача я побачив ще одну знайому особу професора Юрія Величка, котрий в кінці 60-х років викладав мені в Львівській Політехніці теорію матричних числень. На той час це була досить новітня проблематика. На жаль, теперішня молодь дуже багато втрачає, не маючи спілкування із видатними професорами-пластунами, такими як Юрій Величко, Юрій Сітницький, Богдан Гаврилишин, Теодосій Самотулка. Я чимось ототожнював Дзіргача саме з цими професорами.
УСО ПЛАСТ, УНПО ПЛАСТ. Не лише політичні партії, але і Пласт «пережив» процеси розколу на УСО та УНПО Пласт. Друг Юліан дуже переживав ці нездорові процеси. Ми багатократно обговорювали цю проблему. Він вмів зберігати тактовність у взаємовідносинах та спілкуванні. Головне, що він не був категоричним. Лише тепер ми можемо впевнено сказати, що Пласт пішов правильним шляхом. Дзіргач це була людина з когорти великих.
РОДИНА. Часто з нами спілкувалася дружина Дзіргача «Піноккіо», котра неодноразово відвідувала Сокіл та при першій ліпшій нагоді відвідувала нас або запрошувала до себе в гості. Коли Дзіргач відійшов на Вічну Ватру, то я як Булавний Сеніорату взяв участь в похованні разом із своїми новаками. В часописі «Цвіт України» було помилково вказано місце захоронення на Личаківському цвинтарі. В дійсності друг Дзіргач спочиває на одному із приміських цвинтарів Львова.

Друг Тато, травень- 2011 р.

середа, 15 червня 2011 р.

Галицький Лицар

По просьбі Булавної УПС подруги Галини продовжую нариси
про наших героїчних Сеніорів.
др. Тато
СКОБ!
ГАЛИЦЬКИЙ ЛИЦАР.(ВОЛОДИМИР КАШИЦЬКИЙ).
Саме наша булава надала др. Володимиру статус Сеніора. Цікаво, що на Булаву прийшов цілий гурт сеніорів щодо легалізації др. Кашицького. Справа була успішно полагоджена. Пригадую Його слова: «Якою буде Україна, залежить від нас – старих і від вас - молодих. Ми її будуємо. І якою збудуємо, такою вона і буде. Нема більшого раю, ніж Україна, лише треба вміти жити».
« Я вже старий, але ще дорівнюю молодим. Усе то дала мені праця. А щоб мати охоту до праці, треба мати ціль. А ціль у нас – відбудувати Україну. У нас чудова молодь, але їй потрібна допомога. Треба виховувати строго. Чи то дівчина, чи то хлопець – мусять бути готовими до всього. Як нас виховував Пласт. Для мене Україна – це найбільша любов у житті. І вона зовсім не згасла, а лише поглибилася. Мені дороге все: і малярство українське, і музика, і все інше. Вороже ставлюсь лише до ворогів мого народу: чи то українці, чи чужинці.
А що в житті мені все вдається, бо я українець, людина вперта. І хоч життя не є легким, але чим воно важче, тим приємніше. Все, що я роблю – для УКРАЇНИ!»
Ось його звершення: став фундатором хору української молоді імені 1000-ліття хрещення України-Русі, ініціатор випуску Варшавським монетним двором пам’ятних медалей з нагоди 1000-ліття Хрещення, пам’ятних значків із зображенням Т. Шевченка, І. Франка, різноманітних відзнак із національною символікою. Для школи кобзарського мистецтва в місті Ірпінь купує будинок, допомагає фестивалю «Червона Рута», товариству «Надсяння», видавництву «Червона Калина». Допомагає обдарованим митцям та спортсменам. Всі добре знають його кафе-піцерію «Кастелярі», модернізацію Митної площі, меморіальний комплекс Січовим Стрільцям на Янівському кладовищі.
Все це здійснив пластовий сеніор Володимир Кашицький. Особа, котра втратила на війні обидві руки. В попередньому розділі йшла мова про таких же людей, які в повоєнному часі були знищені сотнями тисяч. Усіх скалічених хто просив милостиню відправлено на північний острів, де в короткому часі вони загинули. Друг Володимир пожив у Польщі, котра надала йому можливість утвердитись та ще й допомогти багатьом іншим. Із другом Володимиром тісно співпрацював В’ячеслав Стебницький. Надіюсь, що Він значно розширить перелік усіх добрих справ для Пласту та України нашого незабутнього друга пластового сеніора Володимира Кашицького.
Родився в 1913 році в с. Підбуковина, недалеко від Перемишля.
Був серед ініціаторів заснування товариства «Плай».
У 1939 році Його заарештовує енкаведе і знайомить із безмежними просторами Сибіру.
Вступив у Польську армію і в 1944 році, важко поранений під Варшавою, втратив обидві руки.
В 1993 році повернувся на Україну.
Вже біля 10-ти років як його немає з нами.
Вчора намагався попасти до сайту «100 видатних Пластунів» щоб дізнатися, чи туди занесено Його ім’я. Певний, якщо там немає його імені, то воно буде туди занесене.

Друг Тато

Воєнні лихоліття

Мій дідо був у 1-у Подільськиму полку УГА. Згодом, під кінець 30-тих років, побував у концтаборі «Береза Картузька».
Вуйко Стах був у польській армії і з початком німецько-польської війни повернувся додому, і - як мій тато кепкував над старшим братом - в одних підштаниках. Згодом трагічно загинув.
На початку 40-го року повернувся з карело-фінського фронту вуйко Микола. Після виснажливої праці в каменоломні та незагоєних ран вуйко помер.
Вуйко Влотко вступив в Дивізію Галичина. Згодом провів 25 років на Крайній Півночі.
Усі вищезазначені любили безгранично Україну та підтримували УПА. Більшість хто був в УПА із родини теж послідували на далекі Сибірські простори. Кожна родина має жертв комуністичних режимів
ВИСНОВОК: Теперішні комуністи у владі називають усіх вищезазначених зрадниками. Забуваючи про свої криваві злочини, які значно перевищують злочини фашистів. Надіємось, що колись настане справедливий суд НАРОДІВ і ця комуністична вакханалія закінчиться назавжди.
Друг Тато, ЦМ

Як я став Булавним УПС

СКОБ!По просьбі Булавної УПС подруги Галини продовжую нариси
про наших героїчних Сеніорів.
друг Тато
ЯК Я СТАВ БУЛАВНИМ УПС.
На момент виборів я виконував цілу низку обов’язків, а саме: Зв’язковий 13- го Куреня УПЮ, Гніздовий 15-го Гнізда УПН, початок відбудови табору-музею Сокіл. Тому я менше всього планував діяльність у Булаві УПС. На момент голосування мені опонували: В’ячеслав Стебницький та Богдан Генега. Тому я розцінював свої шанси як нульові. До виборів мені доводилося спілкуватися з багатьма львівськими сеніорами при різних Пластових обставинах. Всупереч моїм сподіванням, я отримав переконливу перемогу. Мені навіть не довелось «вишукувати» членів Булави. Працювалося мені легко та просто. Кворум був завжди. Не пропустив жодного засідання КПС. Випустив та розіслав 12 чисел «Вісник Сеніорату». Перевів 2 сеніорських табори на Соколі «Сеніорські Проблеми-1(2)»

Григорій Пришляк

СКОБ!
Продовжую по просьбі Булавної Галини друкувати
матеріали про Сеніорів. В подальшому постараюсь не забути інших.
друг Тато
ГРИГОРІЙ ПРИШЛЯК
20 квітня 1913 року народився на терені Австро-Угорської імперії, в Новосілках Буського району на Львівщині.
1935 року поляки швидкими темпами побудували концентраційний табір «Береза Картузька», де утримувались переважно політичні в’язні. Довелось там побувати і другові Григорію. В цьому ж таборі довелося побувати й моєму дідові.
Друг Григорій повернувся з Сибіру в 1971 році, відбувши 25 років совєтських таборів. В 60-х роках йому довелося побувати в Тайшеті, де перебувала й моя мати, котра повернулась додому в 1962 році.
У 1992 році відійшла на Вічну Ватру дружина Григорія Стефанія.
В 1996 році друг Григорій був у Булаві сеніорату. Його відзначала надзвичайна працьовитість і дисциплінованість. Мене вражала невичерпність його енергії та ініціативність. Це одна з основних відзнак, яка характеризує Пластунів довоєнного заприсяження від теперішнього покоління. Я це сприймав як належне: Дід Яків, Богдан Сітницький, Григорій Салевич, Дзіргач, Володимир Кашицький та інші вражали своєю обов’язковістю, самодисципліною. Ніхто ніколи не скаржився на свої болячки.
У 1997 році другу Григорію довелося поховати свого сина Василя. В своєму житті друг Григорій зазнав багато горя та випробувань. Чи не найтяжчим випробуванням є ховати своїх дітей.
Друга Григорія не стало 20.09.2002 року. В теперішній час ми вшановуємо наших Героїв. Надіюсь, що Пластові Сеніори не забудуть наших Славних Героїв, до числа яких належить і друг Григорій. Пропоную Вашій увазі його спогад про мандрівку на Сокіл в 1928-му році.
ГЕЙ ПЛАСТУНИ, ГЕЙ ЮНАКИ!
1928 року нас троє 15-літніх учеників української Академічної гімназії у Львові, в пластових одностроях зібрались на прогулку в Карпати. Це Романів Володимир з Чижикова біля Львова, Сторощук Роман львівський «батяр» і Пришляк Григорій з Новесільк-Ліських повіт Камянка Струмілова.
\ Вихідний пункт село Новосілки і вже на четвертому селі (Убиня, Хренів, Дідилів), що розтяглись понад річкою Думна, легітимує нас, допитує, але не задержує(не арештує) польська поліція постерунку Дідилів.
Пішком добираємось до Львова, це тільки польовими стежками і дорогами та стежками біля залізничного шляху (Підліски, Борщовичі, Вислобоки, Підбірці, Кривчиці). У Львові перепочили й переночували в пластовій домівці по вулиці Бляхарській. Запаси харчові в нас - це хліб і сухарі, трошки крупи, трішки солі, поташу й цукерайку, це для дроблення соленої води. У Романа казан для варива. В кожного з нас наплічник і палиця пластова 1,89 метра, пластовий капелюх, на ногах черевики. В наплічнику білизна, коц.
Грошей ні гроша. У мене на руці вуйків годинник, якого позичив без дозволу. Родичі наші не знають, куди і як надовго ми пішли.
Все пішком. Затримуючись по селах, вступаємо до своїх знайомих товаришів по гімназії або питаємо про інших учеників, там ночуємо і харчуємось (хліб, молоко), бо, звичайно, такі господарства не бідні, треба їм платити за навчання і харч у місті.
У Стрийській пластовій домівці порожньо. Тут ночуємо і відпочиваємо на своїх харчах – та пробиваємось дальше. На відпочинках спалюємось, купаємось в свічі й інших річках.
Станція Брошнів. Ночуємо в стодолі в українця, небагатого дідича. Наймичка приносить нам скромний панський харч, вечерю та сніданок. І, подякувавши, подались вузькою колейкою понад Лімницею до табору Сокіл біля Підлютого.
У таборі примістились з краю в лісі, недалеко від мешкальних куренів. Поставили свій намет і на довгій тичці повісили нашу пластову (51 –го Куреня) малинову Хустку, неначе як прапор, та та подались знайомитись із пластунами. Стрінули і свого зв’язкового ст. пластуна Шаня Старосольского.
Табір платний, а ми без грошей, от так собі окремо. Роман варить кашу (стажувався в кухарки біля старшої сестри), збираємо ягоди в лісі. Намагались ловити рибу, але без успіху. Володя заходить у столову табору часом і з успіхом. Трохи бідуємо із харчами. Табір оголошує набір на три різні мандрівки: на Говерлу, Сивулю і Високу. Найважче на Говерлу, але там мене не приймають, бо замало крепкий. «Ображений» погоджуюсь йти на Сивулю. Отримав дві буханки хліба, якусь консерву до хліба. Для нашого відділку крупу і цукор виділили, і здорові юнаки по черзі це несли.
Отак розв’язалась наша харчова проблема. Роман і Володя лишились в таборі, їх перевели в курені на нічліг і харчування.
Відділ на Сивулю вів ст. пластун зі Станіславова. Нас 22 юнаків переправили через Лімницю через «понтонний» з пластових палиць міст, дехто пройшов в брід, бо міст тріщав. Прогулка в початках жартівлива скоро нас замучила. Подорож в горах для волинян не привична. Скоро втомлює, а тут в додатку напали на нас дощі. Коли опинились на Сивулі – мряка і хмари були нижче нас, й як тільки почало гриміти стрімголов по каменистих схилах, а відтак і комодеревиці(карлові кущі, сосни), подались вниз. Опинились в лісному господарстві(кілька будинків та кілька оберегів на сіно). Там і розмістились на відпочинок і нічліг. Ранком, коли вставали, на нас гостинно лежали наші друзі, бо дощ їх зігнав з країв оборога.
Розігріла нас сонячна погода, підкріпились харчами, а відтак пісні, жарти й спроби створити жартівливу пісню про подорож і чай несолодкий( бо цукор розтанув на дощовій зливі).
Вертаючись до табору, купались в холодній Лімниці чи принагідних потічках. Якось в табір зайшла і польська поліція. На прохідній варті зробили ревізію, пошкодили телефонне сполучення з табором(куреня), дещо сконфіскували, журнали, літературу в таборі. Та в нас все одно дальше йшли заплановані заняття, пластові іспити другої проби деякі розривкові інсценізації, походи до церкви в Підлютому, де часто бував і митрополит Шептицький і кількадесять, а то й більше сімей з дітьми відпочиваючих.
У таборі були і курені з Волині. В початках була в нас пригода, підмочило нас в шатрі. Ми не знали, що гірські зливи відразу й потоки творять й мусили вдруге ставити шатро у відповідному місці, обкопавши його глибшим рівнем для спуску води.
Запам’яталося святочне прощання з табором, інсценізації, співи та прощальні промови. І знову до Брошнева, а там пішки по приблизнознайомих шляхах. Недалеко від Львова задержались у пароха села Поршна о. Возняка. Тут затримали нас його дочки пластунки Марійка, 15 літ(з часом дружина Василя Бандери, який загинув у німецьких лагерях-крематоріях, та молодша Люба, що згодом вийшла заміж за Миколу Лемика(якого німці вбили у Придніпров’ї в 1942 році), а вона ще живе в Іван-Франківську. Тут також причепився до нас польський п’яний поліцай, але був настільки п’яний, що побоявся з нами зв’язуватись.
З Поршни подались домів, а відтак до шкільних обов’язків.

СКОБ! 14 січня 1996 року.

Григорій Пришляк.

Друг Тато пише

СКОБ!
Шановні Друзі!
Я тривалий час веду цілий ряд розсилок для УПН, УСП, УПС, що відповідає моїй поточній діяльності. Усі матеріали, що є в цих розсилках до Ваших послуг. Я співпрацюю з Пластунами станиці Тернопіль, округи Тернопіль та з сеніорами Куреня ЦМ як Курінний 44-го Куреня УПС. Як бувший гніздовий гн.15УПН цікавлюся Пташатами(в мене 6 онуків) та новацтвом станиці. Як Зв’язковий 13- го Куреня УПЮ зацікавлений діяльністю цього Куреня. Для них випустив понад 10 чисел часопису "Характерник" з тим щоб відтворити 20-літню історію цього Куреня. Для Куреня ЦМ випущено понад 30 чисел часопису "Похилена Шафа". Це спонукало Курінь написати Альманах, котрий плануємо випустити до 09.07.2011. Саме тоді на Соколі відбудеться Ювілейне святкування 20-ліття Куреня. Друг Юрій Леськів готує книжку про патрона нашого Куреня Івана Чмолу, я йому відправив значну підбірку матеріалів, котру мені вдалося зібрати за 20 років.
Друг Тато, ЦМ

вівторок, 12 квітня 2011 р.

День Пластової присяги

Сильно! Красно! Обережно! Бистро!
99 років нашому кличу. Дай Боже, щоб і наступні 99 він залишався мірилом дії кожного, хто з вірою й любов"ю складе пластову присягу.
Пластового довголіття всім щиро зичить 13 курінь УПС "Дубова Кора".
Дубе, кріпись! За Новий Люд!

четвер, 24 лютого 2011 р.

СКОБ, подруги й друзі!

У понеділок, 21 лютого 2011 року, в Бабиному Яру, біля пам’ятного хреста загиблим відбулося вшануванню пам᾿яті героїв - членів ОУН, розстріляних німцями: Олени Теліги та її чоловіка Михайла, Івана Рогача та його сестри Ганни (обоє були пластунами!), Оршана-Чемеринського та його дружини Дарії, Івана Ірлявського, Багазія, Гупала, Кошика, Кузьмика та багатьох інших. Участь брали члени Київського Об'єднання українських націоналістів (державників) на чолі з Головою Центрального проводу ОУН (д) другом Павлом Дорожинським (ЛЧ), представники молодіжного крила ОУН (д), а також кілька представників національно-патріотичних організацій та пластуни Станиці Київ: пл.сен. праці Олег Климчук (ЧК), пл.сен. праці Віктор Зражевський (ХМ) та кандидат у прихильники УПС Віталій Хижняк. Загалом близько 30 осіб.
Панахиду відправив настоятель храму Св. Івана Хрестителя отець Павло Стародуб (УПЦ КП).

Відбулося покладання квітів і вінка від ОУН (д) до пам'ятного хреста. Біля символічної могили читалися вірші Олени Теліги та Тараса Шевченка. Не зважаючи на холод і снігову хуртелицю, люди не поспішали швидко відбути цей захід. Закриття завершили живим співом державного гімну України "Ще не вмерла України..."
СКОБ!
Друг ВіЗ

субота, 19 лютого 2011 р.

Відійшов на Вічну Ватру пл.сен. Юрій Ференцевич, ВБ


День пройшов... Сонце зайшло... Від озер...
Від горбів... З небозводу... Все гаразд...
Спокійно спи... Бог є тут...
Світло темніє... Темніє і зір... Але зоря
Освітлює небо... Блищить ясно... З далечі
Притягає близько...
Ніч паде... Дяка і хвала... За наші дні...
Під сонцем... Під зорями... Під небом...
Як ідемо... То знаємо, що... Бог є тут...
З військової пісні
14 лютого 2011 р. у Ню Йорку відійшов на Вічну Ватру пл.сен. Юрій Євген Ференцевич (Цюха), ВБ.
Він народився у Львові 6 січня 1926 р.Б. Членом Пласту (Виховних Спільнот Української Молоді, м. Львів) став у 1942 році (в цей час відвідав пластовий табір «Сокіл»), був одним з засновників пластового куреня “Передові” та 16 – го куреня «Ватага Бурлак» (1947 р.). Член колиби «Ватаги Бурлак» у Ню Йорку, багаторазовий учасник КПЗ’їздів США. Один з членів комітету для розшуку і закупу пластової оселі при станиці Ню Йорк в 1950-их роках ХХ століття, співторець оселі «Вовча Тропа». Був комендантом Ювілейної Міжкрайової Пластової Зустрічі на «Вовчій Тропі» (1962 р.). Голова Головної Пластової Булави, член Головної Пластової Ради. Допомагав у підготовці сходження «Бурлак» на г. Монблан (Франція).
Відзначений високими пластовими відзначеннями: Орденами Святого Юрія у Бронзі, Сріблі та Золоті; Орденом Вічного Вогню в Золоті; відзнакою 50-ліття Пласту в США. Жертводавець пластових осель «Сокіл» та «Чота Крилатих» в Україні. В останній період життя був членом Комісії 100 – ліття Пласту. Одружений з Христиною Волицькою-Ференцевич, Гр. Спільно виховали сина і доньку – пластунів.
Був вояком дивізії “Галичина” від 18 липня 1943 р. до кінця війни, в ранзі підстаршини. В липні 1943 р. виступав у центрі Львова (коло Оперного театру) перед молодими хлопцями-дивізійниками. Виїхав 18 липня 1943 першим транспортом зі Львова на вишкіл до Брна (Словаччина), а звідтам за два тижні до Гайделяґру. Абсольвент підстаршинської школи, учасник бою під Бродами. Щасливо вийшов з оточення з «Бродівського котла». Воював в Словаччині та Австрії. Перебував у полоні в Італії. Нагороджений військовою відзнакою «lnfаntеrіе Nahkampfschpange». Від 13 березня 1947 р. до звільнення 17 травня 1947 р., в американськім полоні в Німеччині. Член Крайової Управи Братства колишніх вояків 1 УД УНА в США та Головної Управи, зв’язковий з Галицьким Братством колишніх вояків Дивізії “Галичина”. Голова Управи Братства охорони воєнних могил “Броди-Лев”. Ініціатор побудови меморіального цвинтаря воякам Дивізії «Галичина» під Бродами, багаторічний учасник святкувань річниці створення Української Головної Визвольної Ради у с. Сприня (Львівська обл.). Нагороджений комбатантськими відзнаками: відзнакою учасника боїв під Бродами, медалею Архистратига Михаїла, медалі 50 і 60-ліття Дивізії “Галичина”, “За заслуги”, Відзнакою 60-ліття боїв під Бродами.
Виключно з його ініціативи, організації та фінансування прах Президента ЗУНР Є.Петрушевича, міністра військових справ ЗУНР Д.Вітовського та ад’ютанта міністра Ю.Чучмана привезено з Німеччини в Україну і перепоховано на Личаківському меморіальному цвинтарі.
Неодноразовий спостерігач від української діаспори (Українського Конгресового Комітету Америки) на виборах Президента України та Верховної Ради України. Був сумлінним парафіянином церкви Святого Юрія у Ню Йорку.
До останнього подиху був зразково активним в житті Пласту та громади. Неможливо перелічити усі обовязки та посади, які успішно виконував друг Цюха – це потребує написання великої праці на його пошану. Вічная пам’ять другу Юрію Ференцевичу!

понеділок, 7 лютого 2011 р.

Бабин Яр

ОБ’ЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ (державників)
Реєстраційне свідоцтво Міністерства юстиції України № 2439
01010, УКРАЇНА, м. Київ-10, а/c №18 Тел./факс: (044) 288-93-30

01. 02. 2011 р. № 27 E-mail: p_doroshynsky@ukrpost.net



Шановні подруги і друзі!

Повідомляємо, що в понеділок 21 лютого 2011 року, о годині 18:00 в Бабиному Яру, біля пам’ятного хреста відбудуться поминальні заходи для вшанування пам’яті наших героїв-членів ОУН, розстріляних німецькими окупантами: Олена Теліга та її чоловік Михайло, Іван Рогач та його сестра Ганна, Оршан-Чемеринський та його дружина Дарія, Іван Ірлявський, Багазій, Гупало, Кошик, Кузьмик та багато інших.
Шановні: Не будьте байдужими і прийдіть вшанувати пам'ять тих, які полягли в боротьбі за незалежність України. Прийдіть разом з Вашими родинами, друзями та знайомими.

Слава Україні!



Провід Київської міської ОУН(д)

субота, 5 лютого 2011 р.

Донецький пластун отримав орден від Патріарха

На День соборності України старшопластун пластової станиці Донецьк Денис Ткаченко указом Патріарха Київського Філарета був нагороджений орденом Святого архістратига Михаїла.
Вихованець станиці Кіровоград, одразу після школи Денис поступив на навчання до одного з донецьких університетів, і ось вже більш як десять років його життя пов’язано з Донеччиною. Зараз він є головним редактором інформаційного Інтернет-порталу NGO.donetsk.ua, заступником станичного пластової станиці Донецьк, а також членом Православного братства святого праведного Петра Калнишевського.
Оскільки в останній час державна влада в Україні взяла курс на фактичну ліквідацію Української Православної Церкви Київського Патріархату (тут і запропонований Віктором Януковичем законопроект змін до Закону про свободу совісті та релігійні організації, і потурання спробам Московського Патріархату захопити храми, в яких служать громади Київського Патріархату, і відверта підтримка московського православ'я), то така ситуація спонукає і пластунів, й інших патріотів України виявляти свою вірність Богові й Україні не на словах, а на ділі. Зокрема Денис Ткаченко доклав чимало зусиль для того, щоб конфлікт навколо храму в с. Кам'янка Тельманівського району став відомим всій Україні. Така інформаційна підтримка дозволила зупинити спробу нахабного захоплення храму, і хоч питання ще не є остаточно розв'язаним, але це стало одним з перших сигналів про новий наступ на українське православ'я.
Безсумнівним є те, що ствердження ідеї Київського патріаршого престолу, автокефалії Української Церкви посідає своє вагоме місце в національних змаганнях сучасного покоління українців.
о. Ігнатій (Воловенко)

пʼятниця, 4 лютого 2011 р.

СЕНЬОРСЬКІ ЗАБАВИ

Крайова Зустріч пластунів сеньорів України 29-30.01 2011 р.
Кінець січня року Божого 2011-го.Суботній світанок зустрічає морозом і передчуттям мандрів. Ох,я вам скажу,то таке солодке передчуття,…а мандри пролягають у невідомому до тепер напрямку – на Трускавець. З Івано-Франківська дорога, ніби, й недалека,але ж неходжена ще.
Орієнтири подруга Галя Потюк вказала точні, залишається відшукати місце зустрічі сеньорів нашого Краю. Таки рідко бачимось. На таборах, іноді на вишколах,на Крайовому З‘їзді… На такій Ватрі зустрітися – це гарна ідея.
Зустрілися! Приязна щира відкрита бесіда. Ділимося здобутками,передаємо звіти,спілкуємось. Наше основне завдання-визначити напрямки праці та внесок сеньорів у організацію святкування 100-річчя Пласту в Україні.
Мандруємо Трускавцем. Гарну екскурсію проводить для нас друг Олег Рега, станичний ст.Трускавець. Вулиці повертають і крутяться так, що не розбереш, де початок, а де кінець: римхливі повороти відкривають щоразу новий розсип різноманітних будиночків, вілл, житлових багатоповерхівок - все це перемішано так, що не розбереш спочатку, де центр, а де околиця. І аж коли опиняємося на площі перед Храмом, розумію,що саме звідси концентричними колами розростається місто, котре передає якийсь особливий затишок,ніби заколисує…
Друг Микола Ханас знайшов кущ з ягодами калини – в місті, посеред зими! Смакує – от справжній Калиняка!Показує нам усі джерела, пробуємо воду, вмиваємось, стаємо друзями цього міста. Прибули друзі Юрко Наконечний і Марко Чуквінський. Марка бачу не вперше: чорнявий, невисокий чоловік у пластовому однострої Чорноморців, очі сховані за скельцями окулярів… Завжди приємно вражає гармонія пластової постави й відчуття спокійної впевненої внутрішньої сили духу при зустрічі з цим Пластуном.
Юрко Наконечний багато розповідає на початку, потім більше слухає і записує, толково захищає свою точку зору, але виважено приймає всі пропозиції. Багато праці ним вже зроблено, але й попереду ще неміряне поле труду.
Тим часом дискусія навколо планів святкування розгоряється не на жарт. Кожен з нас володіє різним обсягом інформації, але, з іншого боку, кожен має чималий досвід пластування - більшість сеньорів, присутніх тут, відновлювали Пласт в Україні на початку 90-х років минулого сторіччя. Домовляємося спочатку визначити активітети на кожен день святкування. Пропозицій маса, намагаємося визначити найреальніші.
Спокійно й детально входить у кожну проблему й висвітлює її перед товариством з різних сторін друг Левко Захарчишин. Відчувається потужний управлінський досвід, компетентність і знання механізмів реалізації ідей, ясне бачення місцевих особливостей, точна оцінка людського ресурсу, добрий аналіз потреб друзів з діяспори, які мають намір взяти участь у святкуванні. З Левком приємно співпрацювати, оскільки він водночас бачить всю проблему і місце кожного Пластуна в її вирішенні. Левко відштовхнувся від висновку, що Пласт у першу чергу - це робота з дітьми, і таким чином спрямування нашої праці набуло реального змісту.
Швидко і непомітно фіксує всі наші напрацювання друг Олег Климчук. Таке враження, що він робить п‘ять робіт одразу, у дискусії бере активну участь, а в кінці зустрічі викладе вже готові підсумки – коли тільки й встиг усе записати.
Жваво й весело ділиться інформацією друг Юрій Леськів. Очі блищать веселим запальним вогнем, руки ні на мить не зупиняються, ніби допомагаючи якомога чіткіше вловити суть. Поза тим, його інформація серйозна й суттєва, як і завжди.
Радість непомітно передається товариству, і ось ми всі розпогоджуємося, розуміємо,що треба трохи перепочити. Жарти й дружній сміх перебігають кімнатою, мов сонячні зайчики,світліють очі… Поважні сеньори й сеньорки вмить внутрішньо стають, мов малі діти, що їм прийшла пора погратися…Але працю треба довершити. Підводимо підсумки, маємо чітке розуміння обсягів особистої праці та спрямування завдань для Пластових станиць в Україні.
І весь цей час – зранку,вдень, тепер на розмові і згодом на Ватрі, непомітно, по-материнськи, вміло й виважено кожну мить нами всіма опікується Головна Булавна подруга Галя Потюк. Найменші нюанси зустрічі не проминають її уваги. Кожна частина зустрічі спланована й організована Галею так, що ми можемо зреалізувати якнайбільше можливостей для обміну досвідом, інформацією, і водночас непогано відпочити в дружньому колі. Наперед повідомлена програма дозволила людям приїхати з уже готовими спрямуваннями, тому вдалося за короткий проміжок часу оформити загальне бачення праці та її деталі. Напруга дискусії згладжувалася і входила в конструктивне русло,варто було прозвучати спокійному, дуже лагідному, але переконливому голосу нашої Булавної. А коли Галя на Ватрі розповідала свою історію, це була неперевершена мандрівка в минуле, під час якої ми встигли побувати в різних куточках світу. Ось і тепер при згадці про Галю Потюк серце лагідніє; розумію,як мені пощастило,що її знаю.
За розмовою не помітили, як настала ніч. Саме пора розпалити Ватру. ЇЇ проводить подруга Оксана Яблонська. Щирий світлий імпульс, пущений її відкритим на добро серцем, єднає людей, дарує затишок і творить особливу атмосферу глибокої приязні. Ми згадуємо, хто якими дорогами потрапив до Пласту. У кожного є що розповісти, про кожного можна писати окрему книжку, може,колись вона ще буде написана. Відкриваю для себе людей наново, слухаю ці історії і Модночас перед очима стає власне життя. Ми всі дуже різні,а й дуже схожі…так пронизливо-ясно усвідомлюю в одну мить глибину визначення - Українці…
Я знала майже всіх цих людей і раніше. Але тепер розумію, що Бог дав мені щастя пережити кілька глибоких годин спілкування, які запам‘ятаються надовго, бо дивним чином поруч з друзями-сеньорами і сама почуваюся дужчою, а життя набирає нового змісту.
На завершення Ватри Оксана пропонує вибрати для себе цитату із Філа Босмана й сказати, в кого виникла співзвучність. Так от – я просто отетеріла, так точно те, що випало в мене, співпало з думками на цій зустрічі, та й з моїми життєвими справами теж. Ось ті слова: «Дружня любов…Ця любов веде до світла, до спокою, до глибокої радості. Ця любов нічого не розбиває…». Додам, що ця дружня любов привела нас всіх на Пластовий Шлях, покликала у мандрівку, котра триває через ціле життя.
Шкода, але все хороше теж колись закінчується. Зранку зібрались на розмову, підвели підсумки, обмінялись зв‘язками… Попрощалися з надією на наступну зустріч влітку. Сеньори зробили разом ще один крок назустріч Пластовому Ювілею. І цей крок вже також – історія.
Січень-лютий 2011 р. Б. Трускавець - Івано – Франківськ. пл. сен. Анничка Королишин.
Сеньори,що взяли участь у Сеньорських Забавах взимку року Божого 2011:
(Прохання до Галі подати повний список,оскільки не знаю всіх прізвищ,ступенів і куренів)

вівторок, 25 січня 2011 р.

Звіт ОП УПС

СКОБ!
Дорогі подруги й друзі курінні й осередкові!
На доручення Булавної БКБ УПС пл. сен. пр. Галини Потюк, надсилаю вам зразок звіту ОП УПС. Згідно з цим зразком подайте всю актуальну інформацію про ваші курені й осередки праці за період від 1 жовтня 2009 р. Б. до 1 жовтня 2010 р. Б.
на адресу Булавної: galia.potiuk@gmail.com
З пластовим привітом Скок, ДК


ДОДАТОК 13
Звіт Осередку Праці (Куреня) УПС Станиці Біличанка
за період від 1 жовтня 2008 р. Б. до 1 жовтня 2009 р. Б.

ЗРАЗОК
Осередковий (курінний): пл.сен.пр. Василь Неридаймати “ДК”

Адреса: вул. Лісова 2-б, пом. 32, смт. Біличанка, Київська обл. 08246, тел. (04497) 70-676.

Список дійсних членів осередку (куреня):

№ п/п пл. ступінь, ім’я та прізвище, Діяльність в Пласті Відзначення та перестороги Ким надані та за що
1 пл.сен.пр. Василь Неридаймати Осередковий ОП УПС ст. Біличанка, член куреня „Дубова кора” Подання на підвищення пластового ступеня сеніор довір`я Протокол Сходин ОП УПС, Ч.12.від 31.05.2006 р.Б
2 пл.сен.пр. Костянтин Лопата В.о. зв’язкового підг. куреня УПЮ ім. Андрія Первозванного Подання на підвищення пластового ступеня сеніор довір`я Протокол Сходин ОП УПС, Ч.12.від 31.05.2006 р.Б

Всього: 10 осіб: 2-сен.кер., 1- сен. дов., 7- сен. пр.

Список прихильників УПС:

№ п/п Ім’я
та прізвище Діяльність в Пласті Опінія опікунів
перестороги
1 Ольга Квач ВППП Ч.25 10.02.2006 р.Б. Сумлінна, точна, веселого погідного характеру. Пересторог немає.

Втрати членства (виключення, викреслення, виступ на власне бажання):

№ п/п Ім’я
Та прізвище Причина
1 пл.сен.пр Ірина Дубовик Сімейні обставини, хвороба батьків, опіка племінником (заява про звільнення від пластових обов’язків терміном на 2 роки від 16.01.03).
Звільнена у відповідності до Правильника УПС розд. ІІ ст. 2 п.3а від 3.10.2004
3 пл.сен.пр Олександр Тополя Викреслений у відповідності до Правильника УПС розд. ІІ ст. 2 п.3б від 23.10.2005
4 пл.сен.прих. Микола Гуляйвітер Виключений у відповідності до Правильника УПС розд. ІІ ст. 2 п. 3в від 23.10.2005

Всього: 6 осіб.
Чисельний стан ОП УПС 12 осіб.

Кількість осіб, що подаються на відзначення – 1 (пл.сен.пр. Юля Грач – пропозиція на Третє відзначення УПС Грамота заслуги).

Кількість осіб, що подаються на підвищення ступенів:
довір’я – 2 (пл.сен.пр. Василь Неридаймати, пл.сен.пр. Костянтин Лопата)

Кількість осіб, що отримали перестороги – 1 .(пл.сен.прих. Микола Гуляйвітер)

Загальний стан каси осередку: 1780 грн.

Голова ОП УПС: пл.сен.пр. В. Неридаймати «ДК»
Писар ОП УПС: пл.сен.пр. Ю. Грач
“1” лютого 2006 р. Б.

вівторок, 4 січня 2011 р.

Христос рождається! Славімо Його!




Дорогі подруги та друзі, сеньйорки та сеньйори!

Крайова Булава Уладу Пластовового сеніорату України шле Вам сердечні вітання з нагоди новорічно-різдвяних свят 2011 року Божого!
Швидко збіг рік 80-літнього ювілею сеньйорату, живемо вже всі в очікуванні 100-ліття цілої організації. Тож маємо гарні задуми та плани на два найближчі роки і закликаємо Вас відгукуватися на повідомлення та якнайактивніше долучатися. Хочемо наголосити на кількох з них. Це: постійні дописи до пластової періодики та Інтернет-видань про Ваше життя-буття чи будь-які розвідки з пластової історії; «Сеньйорські забави» - зустріч-семінар з розвитку пластового сеніорату – 29-30 січня 2011 р. у м. Трускавець; кваліфікаційні вишколи для дійсного членства; вишкільні табори; збір осередкових та курінних УПС наприкінці серпня 2011 р.; і найважніше – активна участь сеніорів у приготуванні та проведенні ЮМПЗ-2012 року.
А сьогодні всі ми стоїмо на порозі прекрасних зимових днів та вечорів, коли за столом збирається родина, щоб вшанувати Творця. Знову зможемо зануритись в іскристу радість зимових народних обрядів, які так бережно передають українці з покоління в покоління. Як і здавен давен, так і сьогодні коляда, віншування, вертеп, кутя, дідух… єднають нас, порозкиданих світами, в єдине ціле, в один живий організм.
Ми хочемо, щоб за родинним святвечірнім столом кожен згадав і про своїх друзів та подруг, побратимів та посестер з гуртка, куреня, паланки, станиці. Нехай кожен подумки пошле промінчик світла і тепла до далеких домівок в Україні та за її межами.
Нехай ця наша нерукотворна святвечірня пластова іскра додасть нам сили та снаги на весь наступний рік!
Смачної Вам куті, голосної коляди, гарного святочного настрою.

Різдвяна ніч, зоря і тиха свічка!
Святковий стіл, колядка і дідух!
Нехай Любов Вас зігріває вічно,
Добро і мир до хати увійдуть!

Христос Рождається! Славімо Його!