Слово сеніорату ч. 5, червень 2005 р.Б.

Повідомлення про скликання чергового 9-го крайового з'їзду УПС...... 1.
Звіт булавного 16-й Великій раді УПС................................ 2.
16 Велика рада УПС - програма.. ......................................................... 5.
16 Велика рада УПС - пропозиції 13 куреня УПС "Дубова Кора"........ 6.
З листа Івана Нинки до16 Велика рада УПС............................ 7.
16 Велика рада УПС - враження учасника.............................. 8.
Булава Головного Булавного УПС ..................................... 10.
Табір ВиСоТа........................................................ 11.
Пласт і СОСР........................................................ 12.
Відзначення пл.сен.о. Бориса Ґудзяка............................................................. 13.
Вступ до УПС (проект)............................................... 13.
д-р Юрій Мирослав Левицький. Іван Павло ІІ, Римський Патріярх....... 16.
Орієнтування в пластовому поході.............................................................. 19.
Коротка історія 1 Куреня УПС О. і С. Тисовських..................... 21.
Враження про Пласт ................................................. 22.
Іван Вислоцький. Гетьман Павло Скоропадський........................ 23.

ДО УВАГИ ОСЕРЕДКІВ ПРАЦІ УПС УКРАЇНИ,
КУРЕНІВ УПС,
ЧЛЕНІВ ГПБ І ГПР
Повідомлення про скликання чергового 9-го Крайового з’їзду УПС
Булава крайового булавного УПС на своїх сходинах Ч. 7 від 19 листопада 2005 року
УХВАЛИЛА:
Провести черговий, 9-ий Крайовий з’їзд УПС 4-5 лютого 2006 року. Попередньо місцем проведення З’їзду визначено санаторій “Лідер” у селищі Пуща-Водиця, Київської області, Київського району. Про підтвердження остаточного місця проведення і всіх інших заходів по підготовці з’їзду буде оголошено додатково.
Булавний крайової булави УПС
пл. сен. пр. Олег Климчук, ЧК
вул. Краківська, 5, пом. 49
02100 Київ, Україна
044 573 26 30
olehklymchuk@hotmail.com
Подальшу інформацію читайте на: plast.org.ua

Звіт булавного

Загальний стан сеніорату
Обраний на 8 КПЗ провід УПС України працював у 2004 – 2005 роках над виконанням визначених з’їздом резолюцій. (Див. Резолюції 8 КПЗ УПС).

Структура булави УПС була закладена ще попереднім крайовим булавним Костею Жуком. Після 8-го З’їзду булава вирішила, що немає потреби кардинально змінювати визначену структуру, оскільки вона відповідає потребам УПС на сьогодні. БКБ нараховує разом з крайовим булавним 7 осіб:


Склад Булави крайового булавного УПС України
№ Ім’я Адреса e-mail телефон
1 Булавний – пл. сен. пр. Олег Климчук, ЧК, вул. Краківська, б. 5, пом. 49
Київ, 02100 olehklymchuk@hotmail.com 380 44 573 26 30,mob. 8050 143 38 53
2 Заступник булавного пл. сен. дов. В’ячеслав Стебницький, V
79049, Львів, вул. Сихівська, б. 15, п. 76
vmsteb@plast.org 380 322 282-565 mob. 8 050 501 35 73
3 Писар пл.сен.пр. Світлана Сорока м. Чернігів
ptahass@mail.ru
4 Діловод фінансів пл. сен. пр. Костянтин Жук вул. Шевченка, 54,
смт. Коцюбинське, Київська обл. kzhuk@irpen.kiev.ua 380 4497 71 037mob.8067 442 1387
5 Референт прихильників УПС пл. сен. пр. Наталя Кузовеніна, Тис
вул. Невського, 4,м. Сватове, Луганської обл.
nata.svt.lg@mail.ru 380 6471 32732
6 Референт дійсних членів УПС, підвищень і відзначень пл. сен. пр. о. Сергій Прудко, ДК, а/с 101, м. Вишгород, Київська обл.
07300 uniat@vris.net.ua 380 44 96 52990 mob. 8 066 119 52 28
7 Референт ОП і куренів УПС пл. сен. пр. Віктор Зражевський, ХМ
вул. Шамрила, 14, пом. 29, Київ, 04112 vizpl@ukr.net 380 44 456 1535
Дійсний станом на 28 лютого 2005 року

Плановані заходи праці БКБ УПС на травень 2005 - квітень 2006:

- впорядкування до кінця адресаря сеніорів,
- забезпечення своєчасної сплати сеніорських внесків, забезпечення фінансової самодостатності УПС через відкриття субрахунку при КПС і налагодженні системної роботи референта фінансів; робота з меценатами
- участь членів БКБ УПС у Великій раді УПС у США (13-15 травня 2005)
- участь членів БКБ УПС у святкуваннях Дня весни
- відвідання ОП Ужгорода (травень), Донецька (червень), Тернополя (липень), Одеси (вересень) та ін.
- відвідання оселі „Сокіл”, перевірка її стану готовності до прийняття сеніорського крайового табору ВиСоТа (кінець травня- початок червня)
переведення табору ВиСоТа, оселя Сокіл, 27 червня – 11 липня 2005 року; комендант пл. сен. пр. В. Скоробський. Успішне переведення табору є запорукою закладення основи для створення „Лісової Академії” та „Школи Сеніора”, а також запровадження серед членів Уладу сеніорських проб, Кодексу сеніора, сеніорської вмілості фізичної вправності (Детально про це викладено у Ч.Ч. 1,2 „Слова сеніорату”)
- участь членів БКБ УПС у станичних, окружних і крайових таборах залежно від уподобань і напрямків роботи куренів
- участь у святкуванні Днів Пласту у Києві – 22-24 серпня 2005 року
- видання „Слова сеніорату” Ч. 4-7.
- винесення пропозицій до Статутової комісії для розробки змін та доповнень до діючого статуту Пласту-НСОУ
- проведення зимового лещатарського табору для сеніорів (при наявності коштів та бажаючих)
- упорядкування звіту про діяльність БКБ УПС за два роки (2004-2006)
- підготовка і проведення 9-го крайового з’їзду сеніорату (квітень 2006)



Офіційна адреса Булавного/ої Край: Україна
для переписки латинкою:
Oleh Klymchuk
5 Krakivska, Apt. 49
02 100 Kyiv, Ukraine


Пласт – Національна Скавтська Організація України

ЗВІТ КРАЙОВОЇ БУЛАВИ
УЛАДУ ПЛАСТОВОГО СЕНІОРАТУ
за час від квітня 2004 року до лютого 2005 року

1. ОРГАНІЗАЦІЯ

Провід Крайової Булави УПС:
Булавний/-а УПС – пл. сен. пр. Олег Климчук, ЧК
Заступник ¬ - пл. сен. дов. В’ячеслав Стебницький, V
Писар - пл. сен. пр. Світлана Сорока
Діловод фінансів – пл. сен. пр. Костянтин Жук
інші діловоди:
- референт прихильників УПС пл. сен. пр. Наталя Кузовеніна, Тис
- референт дійсних членів УПС, підвищень і відзначень пл. сен. пр. о. Сергій Прудко, ДК
- референт ОП і куренів УПС пл. сен. пр. Віктор Зражевський
- пл. сен. пр. Сергій Юзик (добровільно вийшов зі складу булави 24 квітня 2005 року через брак часу для діяльності).

1. Загальний стан УПС (наближено) 280 осіб (з 8 немає зв’язку)
на день: 28 лютого 2005 р.Б.
за ступенями:
прихильників: 40; сеніорів: праці 224....., довір’я 2, керівництва 1
сеніорів: .180........ сеніорок: ...100...
2. Річна вкладка куренів до Булави Головної Булавної УПС ($3.00 від члена куреня) вирівняна за рік: - невідомо -
3. Число сеніорів, які передплачують журнал “Пластовий Шлях”: 18
5. Відійшли на Вічну Ватру між 2001 і 2005 роками: 9 (дані неточні)

4. ДІЯЛЬНІСТЬ:
Звіт цей базований на аналізі відомостей, отриманих з різних джерел – звітів, особистих розмов під час Зустрічі Сеніорів у Вишгороді наприкінці січня 2005, телефонічних розмов. На 15 лютого 2005 р.Б. у КБ УПС зареєстровано 11 Осередків Праці, а саме: Білі Ослави (Івано-Франківська обл.), Вишгород (Київська обл.), Донецьк, Івано-Франківськ, Ічня (Чернігівська обл.), Київ, Львів, Стрий (Львівська обл.), Тернопіль, Ужгород, Червоноград (Львівська обл.). Відомо, що ОП діє у Рівному, але документального підтвердження цьому на сьогодні немає. У Харківській області є 4 сеніорів, 2 з яких заприсяжені. Вони подали документи на реєстрацію ОП УПС Чугуївської паланки. На Луганщині є 13 сеніорів, з них лише 2 заприсяжені. Але там проблема у розкиданості людей по регіону. Їх не можна об’єднати в ОП за умовами діючого Правильника УПС. Одещина має 5 сеніорів (3- дійсні члени), але ОП ще не створений. У Криму 3 дійсних члени та 6 прихильників. ОП немає, бо як і на Луганщині, всі розкидані по різних містечках. Обговорюється ідея створити окружний Кримський ОП. Має оформитися ОП і на Волині. Там є близько 10 сеніорів різних ступенів, головно прихильники.
Крім сходин, більшість ОП організовують різні заходи, напр., вшанування річниць славних дат історії Пласту чи України, лекції (Львів, Ужгород), історичні проекти (Львів), працюють виховниками (найактивніше у Львові, Києві, Тернополі, Івано-Франківську, Луганській обл., Вишгороді, Донецьку), спортивні проекти (Київ, Івано-Франківськ, Стрий), дописують до пластової преси, а крім цього відповідають за видання “Пластового Шляху” (Стебницький В.) і “Слова Сеніорату” (о. Прудко С.). Літом багато сеніорів, особливо молодшого віку, залучені до виховних та вишкільних таборів різних рівнів. Сеніори представлені у крайових керівних органах Пласту-НСОУ – у КПР, КРК і КПС. Як представника від України до ГПБ Зустріч сеніорів у Вишгороді рекомендувала пл. сен. дов. В. Стебницького.
Найголовнішими результатами роботи БКБ УПС України за 2004-2005 роки стало впорядкування чисельного стану сеніорів, налагодження контактів з більшістю ОП, проведення крайової сеніорської зустрічі у Вишгороді взимку 2005 року, яка допомогла сформувати бачення розвитку Пласту і сеніорату в ньому на прийдешні роки; і випуск Слова Сеніорату.
СКОБ!

Дата: 10 травня 2005 р. Б. у Києві пл. сен. пр. Олег Климчук, ЧК
За Крайову Булаву УПС


ХVІ-а Велика Рада УПС
13-15 травня, 2005 року
«Рамада», Іст Гановер, Н. Дж. ЗСА

П Р О Г Р А М А
П’ятниця 13-го травня, 2005
8:00 вечір - реєстрація, зустріч- вечірка сеніорів
Субота 14-го травня 2005
8:30 - реєстрація
10:00 - Відкриття
Привіт Головної Булавної УПС – пл. сен. Христі Ковч
Привіт Голови ГПБ – пл. сен. Ярослави Рубель
Вибір Президії і комісій
11:00 - 75 Років Українського Пластового Сеніорату
доповідь - пл. сен. Романа Гриціва
12:00 - Звіт Верифікаційної Комісії
Прийняття Протоколу ХV-ої Великої Ради УПС
Звіти – доповнення до друкованих звітів Булави Головної Булавної УПС
Дискусія над звітами
1:00 - Обід
2:00 - «Сеніорські справи – проблеми»
Модератор: - пл. сен. Надя Нинка
4:00 - Кава
4:30 - Уділення Абсолюторії
Звіт Номінаційної комісії
Вибір нового Проводу
Схвалення резолюцій
5:00 - Крайовий З’їзд УПС Америки
6:30 - Богослуження
7:30 - Святкова Вечеря з програмою - пл. сен. Зеня Брожина
Слово Начального Пластуна – пл. сен. Любомира Романкова
10:30 - Закриття З’їзду
Запрошуємо до участи у Великій Раді усіх пластунів сеніорів в пластових одностроях .

ПРОБЛЕМИ,котрі слід порушити та старатись розв`язати на XVI Великій Раді УПС
(подані не в порядку важности)

1. Правильник УПС не має такої точки, як ціль чи мета УПС, є тільки стаття 2 про завдання УПС. Постає запитання:
а) Чи подані завдання узгоджуються з пластовою присягою, пластовим обітом та пластовим гімном? Зокрема, вірність Богові та Україні, „на щастя дорогу свій край поведу”, „славу Вкраїні придбать”?
б) Чи подані завдання є співзвучні з поглядами засновника Пласту Дрота – дивись його статті про УПС?

2. Здебільшого пластуни сеньйори гуртуються в куренях УПС, хоч є багато сеньйорів, які до жодного куреня не належать, зокрема відчувається тепер нехіть молодших сеньйорів анґажуватися до існуючих куренів чи засновувати нові. Слід подумати:
а) Чи курінна система виправдовує себе повністю в УПС? Чи дійсно при допомозі куренів УПС можливо сповнювати всі завдання, які стоять перед сеньйоратом? Чи всі курені дійсно працюють? Чи не повинен кожний курінь мати якесь специфічне завдання?
б) Чи не варта б застановитись над іншою системою організації сеньйорату? На приклад, на професійній основі (лікарі, вчителі, виховники, інженери, журналісти і т.д.) або на терито-ріяльній основі (обласні, районні, реґіональні)?
в) Хто має давати напрямні та координувати працю сеньйорських з`єднань?
г) Чи сеньйорські з`єднання (курені чи інші творива) не повинні підлягати безпосередньо Головній Булаві УПС, а не крайовим проводам, бо курені є екстериторіяльними? Сьогодні курінний живе в одній країні, а завтра виберуть курінного з іншої країни – як же тоді?

3. Чи пластова присяга, яку склав пластун, будучи юнаком, обов`язує його ціле життя? Чи тільки до того часу, коли він є юнаком? Чи не треба б повторити присягу в старшому пластунстві, а потім у сеньйораті (бо юнак не завжди розуміє вагомість присяги)? А чи присяга зобов`язує пластуна (члена будь-якого Уладу) і тоді, коли він добровільно покинув пластові ряди?

4. Чи повинен бути автоматичний перехід з УПЮ до УСП і з УСП до УПС? Через автоматичний перехід до вищого уладу мають можливість перейти члени, які в дійсності не зацікавлені дальшим пластуванням і які не є свідомі обов`язків, які на них новий улад накладає. Чи не потрібний пробний період, а згодом перевірка (проби) що якийсь час?

5. Обов`язки пластуна сеньйора слід точно устійнити – немає сеньйора, який би в якійсь ділянці не працював, кожний сеньйор мусить для України працювати, чи то як виховник в УПН чи УПЮ (член Кадри Виховників чи Орлиного Круга), чи як працівник на „народній ниві”, бо якже інакше він може до кращої долі повести Вітчизну свою? Від праці (і від присяги, бо присяга зобов`язує до праці) та інших обов`язків слід звільнити тільки фізично хворих сеньйорів, нагороджуючи їх титулом „сеньйор-емерит”.

6. Світ міняється, але пластові ідеї є незмінні. Треба знайти відповідні способи, щоб у відмінних обставинах все таки пропагувати ідеї Пласту. Для цього слід скликувати час від часу „круглі столи”, на яких би можна було сміло і відверто про всі ці справи без обиняків говорити і вирішувати. Хто як не сеньйори для того найбільш підходящі?

7. Пластуни сеньйори мають величезний життєвий досвід як у Пласті, так і поза ним. Де вони можуть тим досвідом поділитись? Де і як вони можуть цей досвід передати молодшому поколінню?

8. Чи не потрібні частіші зустрічі пластунів сеньйорів (міжкрайові, крайові, реґіональні, обласні), на яких можна б не тільки ближче познайомитись з досвідом інших, але й скріплювати пластову дружбу, стаючи однією великою родиною, яка має спільну ціль: працювати на благо українського народу”, не дивлячись на релігійні, політичні, професійні чи інші різниці.

9. Статут Пласту-НСОУ в Україні обмежує дійсне членство до 28 (30?) років, і обмежує кількість старших віком пластунів до максимально однієї третини повноправних членів. Це обмежує, а то й унеможливлює існування і працю Уладу Пластунів Сеньйорів. Здається ця точка статуту узгоджується з законом України про молодіжні організації і також з нормами світового скавтінґу, який не має ніде Уладу Пластунів Сеньйорів. Улад Пластунів Сеньйорів є чисто українським творивом. Потрібно допомогти Україні зареєструвати Пласт з чотирма уладами від року 6 до понад 100!
.....................................................................................
Іван Нинка. Уривки з листа до 16 Великої Ради.

„Невже ж вихований у пластовій організації зрілий Новий Люд, на нині, не знаходиться вже в організаційних рямцях для свого самовияву і відповідного законного зобов’язання заповідним дороговказом засновників і надхненних реалізаторів МАНДРІВКИ ДО ВЕЛИКОЇ МЕТИ? Чи справді провідній верстві Пласту, на нині, бракує творчої візії і творчої ініціятиви наставляти і реалізувати свої програми на ясно усвідомлену мету саме в організаційній моделі можливостей ІV Уладу УПС, силами гідного, зрілого пластового Нового Люду?”
„Організація при своїм самовиявленні звичайно ставить для свого членства не лише певні світоглядові вимоги, але й мінімум обов’язків, які випливають із приналежности до даної організації при реалізації її цілей. Ідеться тут про задіяння велетенського морального капіталу, яким розпоряджає ІV УЛАД УПС. Чому б не спрямувати оцю моральну силу, дрімаючу в ІV Уладі УПС, на раціональну ОРГАНІЗОВАНУ дію як для самого Пласту (який потенціяльно поши-рює свою дію в Україні), так і унагляднення своєї сили і впливу на дії свого окруження. Координація організованим порядком при координації сил зорганізованими резервами, відповідно унапрямленого, може певно забезпечити розви-ток пластової організації в Україні.”
„Пасивне ставлення до організаційних проблем в ІV Уладі УПС (гейби вже розпущеного по своїх приватних хуторах) знесилює і обезцінює самі завдання ІV Уладу в Пласті. При такому відношенні – перспектива ніяка.”
„Часті спроби поодиноких пл.сеніорів щось підказати, щось виправити, на щось звернути більшу увагу – офіційні провідники нинішнього ІV Уладу в Пласті збувають поблажливою мовчанкою (однозначною з іґноранцією), або прос-то відмашкою, ніби як докір; чому попередні проводи УПС цього не робили, не впорядкували очевидних проблем в ІV Уладі? (Чи не таке сталось з пропозиціями Дубової Кори? – примітка Люльки) При тому насувається сумна алегорія: забули, не вміли, не змогли, не хотіли. При цьому під Велику Раду асоціюються думки (гейби на оправдання): Госпо-дарити таким величезним гуртом зрілого членства в УПС, при таких особливостях нашої національної дійсности, як у діяспорі, так і в Україні – це велика штука, якою ми, на нині, мало володіємо.”
Звичайно вважають, що „Матерні Курені УПС становлять остаточну, завершену форму організованого само-вияву в ІV Уладі УПС.” Але „Матерні Курені ... живуть своєю традицією пластової діяльности в минулому... При тако-му наставленні самореалізування Нового Люду на дорозі до Великої Мети – майже безперспективне. Матерні Курені УПС в Пласті – це лиш своєрідні клани (нехай і в позитивному розумінні), в яких своєрідна тематика дружнього збли-ження ще з минулих Уладів стимулює і своєрідну тематику в крузі свого, замкненого в курені, житті. Це далеко не те, що стоїть перед ІV Уладом, в якому Матерні Курені УПС це лиш клітини, із яких, враз з Осередками Праці УПС, тво-риться цілеспрямований ІV Улад в Пласті”...
„ІV Улад УПС на нині – це запущене поле, на якому нічого не сіється, нічого не родиться і нічого не збирається. Облогом стоять запущені ділянки можливого сеніорського самовияву ... Не малим ущербком являється відсутність організування т.зв. Круглих Столів – дискусійної бази, на яких могла б кристалізуватися повноцінна ініціятива, повно-цінних ідей активної верстви ІV Уладу УПС”...
„В мандрівці до Великої Мети необхідний і великий, раціонально виважений плян і програма дії... На жаль, ... якоюсь недоречністю виглядає нинішня програма ХVІ Великої Ради УПС, на якій на вирішення проблем в УПС ласкаво призначено 2-3 годинки... Саме із таких з’їздів УПС вже цілими десятиліттями товчеться проблема: що з тим Новим Людом зробити?... Як виходить, для ІV Уладу УПС не передбачається якась перспектива на серйозне його упорядкування... Погляд активістів молодшої верстви пластового сеніорату: Раз ти вихований у Пласті громадянин, твоя роля проявитися в суспільстві. Раз ти не можеш бути в Пласті виховником у виховних Уладах, роля твоя в Пласті підрядна, а навіть непотрібна” (?!?)...
„У світлі нинішнього всестороннього огляду наростаючих як ідеологічних, так і організаційних проблем у ІV Уладі УПС, пластова організація стоїть перед історичним іспитом: Чи знайде вона в своїй дії логіку передбачення на правильний хід на шахівниці великої пластової гри?”
„Чи зуміє вона величезні моральні сили пластового сеніорату залучити до цієї великої гри повноцінного самовия-ву в організованій дії ІV Уладу УПС? При залишених нам дороговказах на шляху до Великої Мети нашими, вже істо-рично визнаними провідниками, нам не лишається багато до перелицьовування, нового моделювання чи змін у дорозі до Великої Мети, освяченої самим життям Пластунів, які своїми вчинками засвідчили свою гідність бути в національ-ному пантеоні слави”.
..................................................
Скок, ДК, – враження учасника

13 - 14 травня 2005 р.Б, в 75-і роковини УПС, в готелі RAMADA INN, East Hanover, NJ, USA відбулась XVI Велика Рада УПС.
Оце написав, та й задумався, а далі – що писати? Бо під час Ради багато трапилось такого, що, за світським звичаєм, заслуговувало б на критику, але критикувати - то не по-пластовому. Треба зробити аналіз, а з цим якраз скрутно, адже досвіду не маю, це моя перша ВР. Тому вирішив занотувати враження учасника, та й то – у формі коротеньких тез.
Найперше треба скласти слова щирої подяки пл. сен. Христі Ковч і всій булаві за величезну роботу, котру вони виконали за час своєї каденції й готуючи Раду. Попри велику кількість недотягнень, ситуація в уладі значно поліпшилась.
1. Не переповідатиму зміст документів. Всі вони мали б з’явитись на сайті КУПО, й кожниий охочий зможе перечитати (досі не з’явилось нічого, 13 липня 2005 р.Б.).
2. Відкрили як належиться, заслухали привітання, вручили відзначення, пом’янули усопших. Забули чомусь пластове гасло СКОБ, не знаю, чи так воно й треба.
3. 59 учасників – багато це чи мало як на всіх сеніорів КУПО? Чому не приїхали – ось питання на яке має шукати й знайти відповідь новообрана булава.
4. Втратили багато часу на обговорення й затвердження програми. Не врахували, що з’їзд УПС США , котрий теж має свої резолюції, відбувається після того, як резолюції Ради мали би вже бути обговорені й прийняті. Замість одразу перенести початок вечері на пів-години пізніше, довго й безрезультатно обмінювались різними думками – одна краща від іншої – аж зупинилися на першій.
5. Краї під час Ради не звітували. У звітних документах подані звіти тільки 6 країв, нема звітів Німечини, Польщі й Словаччини. Сухі цифри звіту -це добре, але вони не замінять живого спілкування, обміну думками про досягнення й проблеми. На жаль, вмістити все це в один день – рівно стільки тривала сама Рада – практично неможливо. А досвід попередніх Рад показує, що на другий день мало хто залишається. Тут новій булаві є над чим подумати.
6. Тільки 27 куренів УПС із 33 подали звіти. Подробиця - тільки 19 куренів мають електронні адреси. Звичайно, це справа куреня - мати чи не мати, але у час суцільної комп’ютеризації для полегшення зв’язку зовсім не зле було б кожному куреню мати таку адресу. На наступне КУПО треба підготувати дві резолюції:
- кожному куреневі мати e-mail;
- кожному куреневі відкрити свою сторінку на сайті КУПО.
Про діяльність куренів у курінних звітах. Звіт на
3 - 4 сторінки – 3 курені,
2 сторінки – 4 курені,
1 сторінка – 5 куренів,
10 – 15 речень – 8 куренів,
1 -9 речень –5 куренів ( у тому числі – й наш),
жодного слова – 2 курені.
Бачимо, що й тут для референта куренів непочатий край роботи. Я добре розумію, ко кількість слів не завжди свідчить про якість роботи. Порахував, щоб простежити загальну тенденцію.
7. Невеличка помилка з запропонованому кошторисі ГБ УПС на наступну каденцію, а саме: Велика Рада, згідно Правильника УПС, скликається щочотири роки, тому нема необхідности закладати в бюджет кошти на проведення Ради щороку.
8. Розмови. Якби мені зав’язали очі, я б сказав, що знаходжусь десь на зборах в Україні. Говорять всі, говорять одночасно, навіть головуючий.
9. Склалося враження, що рада бере під увагу переважно проблеми сеніорату США й України.
10. Голосування. Час від часу хтось голосував проти або утримувався. Якщо таких було, скажімо, п’ятеро, це ще не значить, що „за” піднімали 54 картки. Брак дисципліни, неуважність, байдужість до обговорюваного питання, формалізм?
11. Сокіл. На жаль, питання залишається відкритим. Брак порозуміння і брак довір’я між радою Сокола й краєм дається взнаки. Як на мене, Україна робить відповідні й відповідальні кроки, щоб успішно завершити відродження Соколу.
12. Споруджено й освячено пам’ятник пластунам на Личаківському цвинтарі у Львові. За повідомленням пл. сен. Олеся Криськіва, біля пам’ятника зарезервована площа для поховань пластунів.
13. До нового складу ГБ УПС –увійшов пл. сен. Вячеслав Стебницький. Всі інші, за винятком Юрія Мончака, з Америки. Для ефективної роботи це добре, але чи не повинна булава мати бодай по одному представнику і від країв? Так, на кожні сходини вони не зможуть зібратись, але, маючи Мережу, легко можна проводити й дистанційні сходини/наради.
14. Робота в групах показала, що учасники доволі поверхово й однобоко бачать проблеми уладу. Головно все звелось до того, що треба посилити зв’язки між сеніорами різного віку.
15. Склад нової булави (пл. ступінь, імена, адреси).
16. Божественну Літургію відслужив парох церкви Св. Івана Хрестителя (Віпен) о. мітрат Роман Мірчук у співслужінні пл.сен. о. Сергія Прудка (Вишгород, Україна). Від себе складаю всім подяку за щиру побожність. Не було фарисейства. Нехай і це вкоріниться в Україні.
17. Резолюції. Дуже слабенькі. Документи будуть надруковані й покажуть, наскільки я помиляюсь. Це мінус і мені, бо вже на Раді мене включили до складу Резолюційної комісії. Але все відбувалось так швидко, що важко було встигнути щось змінити або доповнити, хіба тільки зробити кілька зауважень. Ніхто не подав резолюції про напрямні діяльности й методи праці УПС, а це – чи не найважливіше завдання Великої Ради. Принаймні булава мала це зробити, бо на самій Раді говорилось багато, але часто безрезультатно. Пропоную до КУПО й наступної Великої Ради готувати проекти відповідних резолюцій.
18. Зміна Правильника.. Булава УПС України й Курінь УПС „Лісові чорти” подали свої проекти й пропозиції. Створена комісія. Актуальне питання. Для прикладу: згідно діючого Правильника УПС (розд. ІІІ, ст 5, т.2) нового Головного Булавного обирають збори КУПО. Чи не парадокс? Я не знайшов розуміння, звертаючи увагу наших достойників на цю прикрість. Або ще один. Наскільки пригадую, Рада не приймала до відома й виконання звіт Головної Пластової Ради з перевірки діяльности булави головного булавного УПС. Принаймні, в документах його нема. Але чому? Це теж, після Правильника УПС, обов’язкове до розгляду питання. Можна навести й інші приклади, котрі свідчать, що Правильник є, але не завжди й не у всьому зобов’язує. Може, дехто й не знає, що він є?
19. Святкові вечір і вечеря. Вечір - гарно підготовлений, гарно проведений, добра мистецька програма. Вечеря – смачна й весела в дружньому колі. Добра нагода куреням побути разом. Не всі встигли зайняти для себе окремий столик. Самі винуваті, але в майбутньому організаторам це треба врахувати.
20. Прикре вражіння від слова Начального пластуна під час святкової вевері, бо, каже, нам тепер важлива дипльоматія, а не схрони.Може й треба вносити зміни у виховні програми таборів, але не настільки, щоб на першому місці ставити вмілість „Амбасадор”. Христос учить нас любити ворогів, Пластовий Закон учить нас братерськості, але ні в одному законі не сказано називати ворога другом. Якщо забудемо це – знову програємо все. Відчуваю, що декому зараз аж зашкварчить. Ну, нехай пробачають „крамольнику”.
21. І ще вражіння однієї учасниці – було дуже сухо, не було серця, сердечности. Додам від себе – була сердечність і радість старих друзів, котрі знають одне одного впродовж багатьох десятиріч, а серця Великої Ради - виглядає так, що не було.
22. Подиву гідна любов сеніорів до Пласту. Щиро дякую всім за це. Поможіть, щоб для пластунів в Україні Пласт був не тільки скавтською організацією.
23. Побажання новій булаві розвинути успіхи попередньої, взявши до уваги й ці щирі міркування, якщо вони видадуться користними.
..................................................................................
Булава Головного Булавного Уладу Пластового Сеніорату

пл. сен. Юрій Кузьмович - Головний Булавний УПС
пл. сен. Мира Ганкевич - Заступниця Головного Булавного УПС і Діловод Фінансів Булави УПС
пл. сен. Дора Горбачевська - Писар Булави УПС
пл. сен. Левко Голубець - Референт Куренів
пл. сен. Юрій Мончак - Референт підвищень і відзначень
пл. сен. Роман Барановський - Редактор «Сеніорського Слова»
пл. сен. В'ячеслав Стебницький - Вільний Член
пл. сен. Христя Ковч - Редактор „Обіжника УПС", е-пошта: xrystia@juno.com
....................................................................................
Вишкільний Сеніорський Табір (ВСТ)„ВиСоТа”

На останній дистанційній нараді, котра проходила у березні – квітні ц.р., Булава КБ УПС вирішила провести на Соколі Вишкільний табір УПС „ВиСоТа” з 27 червня до 10 липня 2005 р.Б. Комендантом табору „ВиСоТа” призначено пл.сен.пр. В. Скоробського, ХМ. Йому доручено сформувати провід табору, подати на наступні сходини БКБ УПС кошторис табору і плян його підготовки та переведення.
.....................................................................................
24 травня 2005 року
До: Крайової Булави УПС
Справа: роздуми про життя в УПС
Дорогі Друзі!
Прошу вибачити за тривалу мовчанку; сподіваюся, мої думки не є критично спізнені.
Вишкільний табір для «сеніорату з громадянства» - дуже добра думка, як і сама ідея «систематизувати» життя сеніорів у Пласті. Але чи вартує його ускладнювати, доповнювати-переповнювати? Перше запитання, яке виникає при перегляді «Проекту проб УПС зі змінами і доповненнями»: для кого написаний цей документ? Для тих, хто «скніє від безділля та зарозумілості»?
Як мені відомо, найактивнішою частиною сеніорату є люди, які мають «на голові» ще купу всього іншого, включно з родиною і працею поза Пластом. З цієї причини вони не завжди можуть бути присутніми на зустрічах, таборах тощо. Багато активних сеніорів-сеніорок не можуть здобувати відзнаки фізичної вправності, розряди ін. за станом здоров’я; з цієї ж причини не практикують з туристичними мандрівками. Чи пробувала Булава хоча б поверхово зробити оцінку можливостей таких сеніорів, з’ясувати їхнє бачення себе у Пласті та Пласту для себе? Здебільшого «коефіціент корисної дії» від їхньої присутності є доволі високий, хоч і лежить в іншій площині.
Чому така дискримінація щодо іноземної мови? Як з часом і коштами на її вивчення, якщо не вдалося цього зробити в юнацтві? А якщо хтось вивчав польську чи китайську? А як з російською? На західній Україні серед «молодих» мало хто добре нею володіє!
Де згубилася праця сеніорів поза особистим ростом і традиційними пластовими програмами, в т. ч. в куренях? Невже вона менш вартісна? А праця для громади поза Пластом? Хіба це не мета Пласту?!
Про фінансові можливості потрібно говорити окремо. Чудово, коли сеніор – це людина, яка має змогу «себе забезпечувати й допомагати Пластові не лише своєю працею, але й матеріально!» А якщо не має? Для прикладу, пересічна платня сеніорок-виховниць ст. Івано-Франківськ – 400-500 грн. Таборові чи інші внески їм будуть не під силу з причини малих надходжень до сімейного бюджету та першочергових потреб щодо видатків! Якщо ми хочемо бачити у Пласті цілі сім’ї, маємо враховувати, які видатки (окрім особистої заангажованості) має родина, в якій 2 сеніорів, 1 юначка та 1 новак. А якщо навчання платне або діти чи дорослі мають хронічні хвороби, які потребують постійних значних витрат?
Як на мене, потрібно змінити підходи до організації діяльності членства уладу, в т. ч. щодо фінансових зобов’язань. Найважливіша вимога до всіх без винятку та «знижки» на вік – постава. Наступне – підтримка розвитку Пласту або працею (виховною, методичною ін.), або фінансово, але в розумних межах!
Щодо сеніорського табору мали розмову з В. Федораком. Ситуація з Івано-Франківськом: ті, що можуть фізично, не можуть фінансово; решта або не може фізично, або ні фізично, ні фінансово. Троє-четверо з нас можуть приїхати на один-два вихідні дні. Чи потребуєте допомоги в організації чи проведенні програми?
Актуальне питання щодо табору: чи керівництво табору також є учасниками і здаватиме іспит?

С.К.О.Б.!
пл. сен. праці Марічка Артиш, Гр.
-----------------------------------------------------------------------------

Скоб, Марічко.
Прочитав твого листа.
Даю деякі відповіді. Керівництво табору, включно з комендантом пл.сен. Володимиром Скоробськи і духівником пл.сен. о.Сергієм Прудко є учасниками табору і проходять всі точки як рядові учасники (почнімо з себе).
Щодо здоровля сеніорів, то у вимогах на проби немає обов`язковости здачі ВФВ, це лише заохочення. Щодо громадської діяльності пластуна сеніора, то в пробах включені не лише "туристичні" точки, але й громадські (див.проби). За концепцією розвитку сеніорату передбачена Школа Сеніора, яку готують і переходять сеніори, що не мають часу, змоги чи здоровля до практичного пластування, але хочуть підвищити свій рівень в адмініструванні чи громадському житті. Табір -для тих, хто бачить себе в якості виховника юнацтва, новацтва, інструкторській діяльности. У нас в Пласті не лише педагоги, але є й туристи, альпіністи. Курінна діяльність -це добре, але вишкільний табір -це обов`язок сеніора, це його духовна атмосфера, де він сам може погратися й повчитися та навчити когось, що він вміє. Проби сеніорів були розроблені в 30 роках саме тими, хто засновував Пласт і був його вихованцем. Ці люди не соромилися продовжувати процес самовиховання для свого віку. На жаль, вони не були реалізовані в світлі історичних перепетій. А чому ми, як самовиховний улад не повинні мати своїх проб? Щодо грошей та матеріяльного стану наших родин, розумію. Але пластун ощадний, на табір можна заощаджувати впродовж року. Якщо цьогорічна вкладка для юнацтва на крайові табори становить 100 грн., а сеніорам пропонують вкладку 210 грн. то - це багато? Ми звикли до жебрання, до психології "нахаляву" і цим весь час мотивуємо свою неготовність перейти, зробити для себе СВІЙ ТАБІР! На який ми маємо право. Мені доводилося бачити "рівень" деяких сеніорів на таборах, де вони є членами проводу. То такі сеніори легко можуть заблукати в лісі самі, але вони є виховниками -бо перейшли вишколи. А на ділі іноді самі безпорадні. І слава Богу, що у нас не часто трапляються трагічні випадки на таборах. Але це не значить, що такий рівень підготовки має залишатися. Ще одне, не всі сеніори були в УСП і не були на "ЛШ" , "ЗБ", "ШБ", але в Пласті працюють, хоча іноді не знають елементарного впоряду. Працюють, як Бог на душу покладе.Дехто навпаки є більше туристом ніж пластуном. Саме для них і потрібен ВИШКІЛЬНИЙ СЕНІОРСЬКИЙ ТАБІР. Варто від розмов перейти до справ. Ще одне - пластун точний. Терміни зголошень були вказані, зголошення розіслані. Кожен у зголошенні міг запропонувати свою допомогу в якості того чи іншого інструктора на конкурсній основі, так само взяти участь в підготовці. Ти знаєш, Марічко, що на 55 адрес, потім на 40 , бо 15 виявилися "мертвими" було розісланна інформація про табір. НІ ЖОДНА ЛЮДИНА яка називає себе сеніором не відповіла на листи!!! Можна ще багато говорити про нашу СУМЛІННІСТЬ, але для чого. Я особисто в Пласті з початків відродження, був в УСП, здавав юнацькі проби,мав юначий гурток який довів до його природного вікового завершення і хочу далі пластуватив у колі однолітків. Мені табір потрібен, кому він не треба, то хай Бог йому допомагає! Мені вже набридло балаканина і "велика активність" сеніорів, як одинаків героїв виховників, а не членів УЛАДУ, зі своєю вишкільною ПРОГРАМОЮ.
З повагою.
Пл.сен.пр. Володимир Скоробський, ХМ, комендант ВиСоТи
.....................................................................................
Пласт і представники Світової організації скаутського руху обговорили модель входження скаутінґу України до світового скаутського братерства
Під час зустрічі у Києві 25 червня вирішувалася доля скаутінгу України. Представник трьох сторін — Світової Організації Скаутського Руху, Пласту — Національної Скаутської Організації України і Всеукраїнської молодіжної громадської організації СПОК намагалися розробити модель розвитку українського скаутінгу і його входження до Світової Організації Скаутського Руху.
Від 24 до 26 червня в Україні із робочим візитом перебували представники Світової Організації Скаутського Руху — голова Конституційної комісії СОСР Джон Бересфорд, його заступник Малек Габр, а також регіональний представник СОСР у регіоні Євразія Іраклій Тодуа. Їх супроводжував директор регіонального бюро Євразії СОСР Олександр Бондар. Метою візиту було проведення аналізу ситуації із розвитком скаутінгу в Україні і вироблення прийнятної для всіх зацікавлених сторін форми входження скаутінгу України до Світової Організації Скаутського Руху. Приїзду передував дванадцятирічний процес переговорів між Пластом і СОСР стосовно представництва України у СОСР. Нагадаємо, що у 2004 році дитячо-молодіжна організація СПОК (колишня Спілка піонерських організацій Києва) зареєструвалася як всеукраїнська організація, а у грудні 2004 року подала заявку на вступ до СОСР як представник від України.
Пласт не пого¬дився із таким розвитком подій. Рішення опротестували кілька національних скаутських організацій — членів СОСР. Звернення з цього приводу зробили Президент України В. Ющенко, Міністр молоді і спор¬ту Ю. Павленко, Патріарх України-Руси Філарет (УПЦ-КП), Патріарх Любомир Гузар (УГКЦ), Академія педагогічних наук України, ін.
24 червня члени делеґації СОСР мали зустрічі в Президії АПН України, а також із міністром молоді і спор¬ту Ю. Павленком. В цей же день відбулася офіційна зустріч із керівництвом Плас¬ту, від імені якого виступали пл. сен. Богдан Гаврилишин, голова Крайової Пластової Старшини України Наталя Кияк і член Крайової Пластової Ради Олег Климчук. Під час зустрічі членів делеґації ознайомили із сучасним станом та перспективами розвитку організації, її успіхами у проведенні праці з виховання дітей і молоді. Ввечері члени делеґації взяли участь у неформальній дружній вечірці із пластунами. 25 червня відбулася зустріч членів делеґації із керівництвом СПОК, а також тристоронні переговори Пласт — СПОК — СОСР. Під час переговорів Пласт запропонував три варіанти розвитку подій. Перший передбачає Пласт як базову організацію, до якої долучаються члени СПОК, а також інших скаутських організацій. Другий — створення тимчасової Федерації скаутських організацій України на базі Пласту, СПОК та інших організацій, і третій варіант — створення нової організації, яка передбачає подвійне членство (власна організація і новостворена). До неї можуть увійти усі зацікавлені організації.
В результаті проведених переговорів було вирішено, що СПОК відкликає свою заявку на вступ до СОСР. До весни 2006 року буде активізовано процес спілкування між Плас¬том НСОУ і СПОК, проведено обмін делеґаці¬ями під час заходів організацій. Водночас буде визначено, який із трьох запропонованих варіантів більше підходить всім зацікавленим сторонам, вироблено спільні позиції з даного питання. Не пізніше червня 2006 року сторони готують спільний лист до СОСР із пропонованою моделлю входження скаутінгу України до Світової Організації Скаутського Руху.
На сьогодні Пласт НСОУ є найбільшою скаутською організацією в Україні, яка охоплює понад 10 тис. дітей і молоді у 22 областях нашої держави. Очевидно, Пласт має серйозні передумови для того, щоб гідно представляти скаутський рух Української держави у світовому скаутському братерстві.
ст. пл. Сергій Летенко, СМ
.....................................................................................
Відзначення пл.сен.о. Бориса Ґудзяка
Головна Пластова Булава повідомляє, що Начальний Пластун, на її подання надав відзначення "Орден Вічного Вогню в Золоті" пл.сен. о. Борису Ґудзяку - ректору Українського Католицького Університету.
Булава Крайового булавного УПС і редакція „Слова сеніорату” щиро вітають друга Бориса і щиро бажають на многая і благая літа плідної наукової й викладацької праці, успіхів у душпастирюванні й пластуванні.
...............................................................................
ВСТУП ДО УПС (проект)
А. З УСП
Перелік документів,
що їх подає кандидат на вступ до УПС з УСП
1. Заява до Булави Крайового булавного УПС з проханням про прийняття до УПС. Заява подається через місцевий осередок праці УПС чи через курінь УПС- тобто, на ній має бути резолюція голови ОП УПС, написана від руки, й курінного, якщо заява подається через курінь.
2. Посвідка звільнення з УСП, надана булавою КБ УСП і підписана крайовим булавним УСП. Посвідка має характеризувати пластову поставу та пластову діяльність кандидата за три останні роки, що дає можливість зробити висновок про відповідність чи невідповідність кандидата вимогам Правильника УПС. Це дуже важливо, оскільки від того, який буде зроблено висновок, залежить, чи кандидат буде прийнятий у дійсні члени чи у прихильники УПС
3. Рекомендація дійсного члена УПС, який особисто знає кандидата по спільній діяльності не менше одного року. Рекомендація має розкривати позитивні риси кандидата, характеризувати його з точки зору того, хто рекомендує. Рекоменда¬цій може бути декілька, але не менше однієї.

Референт прихильників булави КБ УПС спільно з відповідним референтом КПС перевіряють подані документи, за потреби уточнюють дані, готують питання на сходини або нараду БКБ УПС. На сходинах БКБ УПС приймається рішення: а) щодо прийняття кандидата до УПС, б) щодо надання йому ступеня "пл. сен. прих.", в) щодо надання йому ступеня "пл. сен. пр.", г) щодо відмови у прийнятті до УПС. Останнє означає автоматичну втрату членства у Пласті-НСОУ.
______________________________________________________________________
ЗРАЗОК
Булаві Крайового булавного УПС
від ст. пл. Юрія Станковича
Заява.
Прошу прийняти мене до Уладу Пластунів Сеніорів. Цього року я виступила за віком з УСП та хочу продовжити пластування в Уладі Пластунів Сеніорів. Своє майбутнє в УПС я пов’язую з виховною діяльністю в УПН.
З Правильником УПС ознайомилася, зобов’язуюся дотримуватися його вимог.
Додатки:
1. Посвідка звільнення з УСП Пласту – НСОУ.
2. Рекомендація від пл. сен. пр. Віктора Власка, ЦМ.
3. Рекомендація від пл. сен. дов. В’ячеслава Свердуна.

10 серпня 2004 р., Сміла ________________________ (ст. пл. С. Очерет)
(дата, місце) (підпис)

______________________________________________________________________________

Пласт – Національна Скавтська Організація України

Булава крайового булавного Уладу Старших Пластунів

ПОСВІДКА ЗВІЛЬНЕННЯ

Видана старшому пластунові Юрію Станковичу про те, що він звільнений з УСП у зв’язку з досягненням 30-річного віку.
Старший пластун Ю. Станкович за період членства в УСП з 1996 року виказав добру пластову поставу.
У період з 2001 по 2005 рік старший пластун Ю. Станкович виконував наступні пластові обов’язки:
братчик самостійного рою УПН ч. 43 "Горяни" – 2000 по сьогоднішній час;
голова ОП УСП станиці Сміла 2001-2002;
член булави КБ УСП 2002-2004;
член проводів РОВ ч. 178 лютий 2003, ч. 180 жовтень 2004;
комендант табору УПН "Гуцулята" липень 2004:
і т.д.
Двічі відзначений другим відзначенням УСП “Грамота заслуги” за активну виховну діяльність в УПН у 2000 та 2004 роках. Брав активну участь в Крайових З’їздах УСП.
Старший пластун Ю. Станкович членські внески сплатив по березень 2005 року, фінансових, матеріальних заборгованостей та заборгованостей по діловодствам перед Уладом Старших Пластунів не має.
Булава КБ УСП рекомендує старшого пластуна Юрія Станковича до вступу в Улад Пластунів Сеніорів.


Крайовий Булавний УСП ___________________ ст. пл. скоб Іван Гірний
(підпис)

“___” ____________________200__ року. ______________________
(дата) (місце)


______________________________________________________________________

Варіанти резолюцій голови місцевого осередку праці УПС

Булаві Крайового булавного УПС

1. Проти прийняття ст. пл. Ю. Станковича до УПС не заперечую.
2. Клопочу про прийняття ст. пл. Ю. Станковича до УПС.
3. Заперечую проти прийняття ст. пл. С. Очерет до УПС, оскільки за останні роки вона здобула негативну опінію в нашій станиці (і далі коротенько розкривається опінія).

Голова ОП УПС станиці Сміла пл. сен. пр. (ім’я прізвище, підпис, дата, місце)

______________________________________________________________________

Б) З громадянства.

1. Заява до Булави Крайового булавного УПС з проханням про прийняття прихильником до УПС. Заява подається через місцевий осередок праці УПС, тобто на ній має бути резолюція голови ОП УПС написана від руки.
2. Докладний життєпис, в якому обов’язково мають бути вказані дані, що дають можливість зробити висновок про відповідність чи невідповідність життєвої позиції кандидата вимогам Правильника УПС, тобто, наскільки імовірно, що людина через два роки стане пластуном.
3. Рекомендація дійсного члена УПС, котрий особисто знає кандидата не менше трьох місяців.

Референт прихильників булави УПС спільно з відповідним референтом КПС перевіряють подані документи, за потреби уточнюють дані та готують питання на сходини або нараду БКБ УПС. Особливу увагу звертають на тих, хто подається з громадянства – чи не були вони раніше пластунами, якщо були, то чому вийшли (викреслені) з Пласту. На сходинах БКБ УПС приймається рішення: а) щодо прийняття кандидата до УПС, б) щодо надання йому ступеня "пл. сен. прих.", в) щодо відмови у прийнятті до УПС.

Булаві Крайового булавного УПС
від Ігоря Путрі

Заява.

Прошу прийняти мене прихильником до Уладу Пластунів Сеніорів. Раніше членом Пласту я не був. З метою та завданнями Пласту та Правильником УПС у загальних рисах ознайомився, зобов’язуюсь докласти всіх зусиль, щоб у визначений термін засвоїти програму прихильника та стати дійсним членом УПС.
Своє майбутнє в УПС я пов’язую з виховною діяльністю в УПЮ.
Додаток:
1. Докладний життєпис.
2. Рекомендація.

Дата, місце, підпис, ім’я, прізвище

______________________________________________________________________

Варіант рекомендації дійсного члена УПС
Булаві Крайового булавного УПС

Я, пл. сен. пр.В.Крутько, КК, знаю Ігоря Путрю по спільній діяльності 3 місяці. І. Путря не вживає алкоголю, не курить тютюну, веде здоровий спосіб життя, турист. Вірний греко-католицької церкви, практикуючий християнин. За політичними переконаннями націоналіст. Схильний до роботи з дітьми. Вважаю, що І.Путрю можна прийняти до УПС прихильником. Зобов’язуюсь, у разі його прийняття, надавати йому допомогу у період пробного часу.

Дата, місце, підпис, пл. сен. пр. (ім’я прізвище)

________________________________________________________________

Варіанти резолюцій голови місцевого осередку праці УПС

Булаві Крайового булавного УПС.

1. Проти прийняття І.Путрі до УПС не заперечую.
2. Заперечую проти прийняття І.Путрі до УПС, оскільки він має негативну опінію в нашому місті (і далі коротенько розкривається опінія).

Дата, місце
Голова ОП УПС станиці підпис пл. сен. пр. (ім’я прізвище)


.....................................................................................
д-р Юрій-Мирослав Левицький
Іван Павло ІІ, Римський Патріярх
2 квітня 2005 р. відійшов до Господа патріярх Риму, Іван Павло ІІ, що вів Римську Церкву продовж довгих 26 років. Він – це одна з найвидатніших постатей ХХ-ХХІ століття, що мала великий вплив не тільки на розвиток Католицької Церкви, але й на світові події, зокрема на розвал комуністичних держав. За словами патріярха Любомира, „Іван Павло ІІ завжди наголошував на гідності людини, адже вона є творінням Божим і її треба цінувати такою, яка вона є. Господь створив людину для того, щоб сіяти добро та допомагати іншим”, і Іван Павло ІІ цю правду поширював усюди та закликав усіх сіяти навкруги себе добро.
Про Івана Павла ІІ і його роль у світі написано вже багато довших чи коротших праць, особливо з нагоди його смерти та похоронення, і ще будуть писатись довгі монографії про його життя і його діла. Постараюсь у цій короткій статті кинути деяке світло на його ставлення до України і навпаки, на ставлення України чи українців до нього.
Не є ні для кого секретом роль папи Івана Павла ІІ у легалізації Української Греко-Католицької Церкви в СССР за панування Михаїла Ґорбачова. Правда, цієї ролі не було б, коли б самі наші вірні не зуміли були повести широкої акції за привернення прав їхньої переслідуваної Церкви, але, без сумніву, встрявання папи прискорило вихід УГКЦ з підпілля.
У період виходу з підпілля, в період з 1989 до 1992 року УГКЦ охоплювала 3 єпархії в Україні: Львівську, Івано-Франківську та Мукачівську. Сьогодні, завдяки діям Синодів Єпископів і благословенню папи Івана Павла ІІ ми маємо 7 єпархій та 3 екзархати і одну автономну Мукачівську єпархію в Україні. Крім того існують 2 єпархії, об’єднані в митрополію в Польщі, 3 екзархати в Західній Європі (Німеччина, Франція і Великобританія), 4 єпархії, об’єднані в митрополію в США, 5 єпархій, об’єднані в митрополію в Канаді, а також існують єпархії УГКЦ в Буенос-Айресі (Арґентина), в Куритибі (Бразилія) і в Мельбурні (Австралія). Українські греко-католики мають також вікаріят у Румунії, громади у Литві (Вільнюс), Латвії (Рига, Даугавпліс), Естонії (Таллінн), Австрії, Параґваї, Венесуелі, Португалії, Італії, Греції, Швайцарії, Бельгії. Казахстані та Росії. На знимці, зробленій під час Синоду Єпископів УГКЦ, що відбувся у Львові 24 вересня – 1 жовтня 2003 р., бачимо 35 наших єпископів.
Цей великий ріст нашої Церкви треба завдячувати в першу чергу Іванові Павлові ІІ. Але є кілька темних плям у цій ситуації. Перша – це відділення від Києво-Галицької митрополії Мукачівської єпархії і надання їй статусу „sui iuris” тобто зроблено її окремою помісною Церквою. Припускаю, що сталось це під впливом угорського єпископату (ця українська земля належала довший час до угорської держави), і потрібно буде великих зусиль, щоб цю українську єпархію знов прилучити до матірньої Києво-Галицької Церкви.
Друга пляма – це непропорційно велике поширення єрархії Римо-Католицької Церкви на території України з утворенням нових єпископств на Придніпрянщині (а УГКЦ має там тільки екзархати). І ця Церква служить не тільки осілим в Україні римо-католикам полякам, але вона починає охоплювати і корінних українців (оригінально приналежних до східного обряду), одне слово, в Україні твориться друга українська католицька Церква, але римського обряду. А це шкодитиме не тільки дальшому розвиткові УГКЦеркви, але й майбутньому поєднанні всіх християнських Церков східного обряду в єдину Київську Вселенську (тобто Католицьку) Православну Церкву.
Мабуть не буде перебільшенням, коли скажу, що найзамітнішим мірилом ставлення папи Івана Павла ІІ до України і навпаки, України до Івана Павла ІІ, є проблема патріярхату Київської Церкви, що знаходиться в сопричасті з Римським престолом, а яку ще досі звуть назвою, яку нам накинула Марія-Тереса, цісарева Австро-Угорської монархії, в кінці XVIII століття, а саме Українська (спочатку було: Русинська - Ruthenische) Греко-Католицька Церква.
Коли Глава УГКЦ, Йосиф Сліпий проголосив в соборі св.Петра в Римі, що організація нашої Церкви завершується патріярхатом і став сам підписуватись як патріярх, то папа Іван Павло ІІ не поблагословив це рішення. Він тільки підніс Києво-Галицьку митрополію до ранґи Верховного Архиєпископства. Очевидці твердять, що патріярх Йосиф сказав папі, що якщо він не визнає патріярхату нашої Церкви, то його визнає його наслідник. Згодом Іван Павло ІІ твердив, що патріярхальний устрій нашій Церкві вже належиться, але ще не час його проголошувати. Це сталось після того, коли Російська Православна Церква, а за нею й інші православні Церкви запротестували проти надання нашій Церкві ранґи патріяршої.
Виринає запитання: Чи дійсно протест Московського патріярха Алєксєя ІІ був основною причиною відмови піднести гідність нашої Церкви до патріяршої? Другий Ватиканський собор станув був на становищі, що для того, щоб Церква сповнювала успішно своє завдання, потрібна деяка децентралізація церковної влади. Це становище Собору не було, на жаль, переведене в життя. Іван Павло ІІ посилив централізацію Католицької Церкви. Хоч папа завзято проповідував ідеї свободи, справедливости та демократії в світі, він запровадив автократію у проводі Церкви. Він обмежив права синодів місцевих церков, жодні їх рішення не можна було переводити в життя без попередньої апробати Риму. Хоч Іван Павло ІІ уважав всі патріярші Церкви (включно з Римською) Церквами-Сестрами (до речі, це була ідея великого митрополита Андрея Шептицького), він підтримував ідею першенства Римської Церкви в усьому. У дійсності, патріярх Риму (папа), як наслідник апостола Петра, має вирішальне слово тільки в справах віри, а всі патріярші Церкви є вповні незалежні і не підчиняються одна одній. Визнанння патріярхату УГКЦ означало б повне унезалежнення нашої Церкви від влади Римської курії тобто стало б легальною дійсністю те, що Католицька Церква – це не лише Римська Церква. Це збільшило б існуюче прагнення багатьох місцевих Католицьких Церков до усамостійнення від Риму, до прагнення стати помісними Церквами – на рівні церков-посестр, що в висліді довело б до розпаду Римської Церкви на багато помісних Церков, з’єднаних особою папи, але не Римською курією. Чи, отже, не є це головною причиною відмови потвердити патріярхат нашої Церкви, який проголосив кир Йосиф Сліпий?
Тут можна згадати про пророцтво св.Малахії, яке віщує, що за сто двадцять другого папи після нього (папа Іван Павло ІІ був сто двадцятим), настануть апокаліпсисові часи, розпад Римської Церкви, а навіть кінець світу. Очевидно, ці пророцтва пересичені символами й алеґоріями, які дають можливість різно їх інтрепетувати.
Іван Павло ІІ багато працював для об’єднання Церков, особливо сильно старався нав’язати добрі стосунки з Русскою Православною Церквою, але без відгомону з боку Московського патріярха. До об’єднання, на превеликий жаль, ще не дійшло. За словами патріярха Любомира, ще дальше Католицька „Церква не виявляє охоти перевести структуральні реформи, які б збільшили місцеву автономію, бо тільки таким реальним способом можна осягнути поєднання”. І дальше: „Хто може видавати закони для цілого світу? Я, – каже дальше патріярх Любомир, - обстоюю право локальних синодів та єпископських конференцій управляти місцевою церквою”. Для українців поєднання Церков є дуже важливою проблемою: чим скоріше воно прийде, тим краще для нас. На превеликий жаль, і з другого боку немає сьогодні дійсного бажання до поєднання.
Одним із каменів спотикання на шляху до поєднання Церков є різно інтерпретований догмат про непомильність папи. Хоч Іван Павло ІІ формально його не уневажнив, але своїми діями він його заперечив. Він просив вибачення і прощення за минулі грішні діла Церкви, як ось Хрестоносні походи, інквізицію, спалення Ґалілео та багато інших, за діла, які колись схвалили були Римські папи.
Папа Іван Павло ІІ проголосив блаженними 25 українських мучеників та ісповідників ХХ століття та 13 Пратулинських мучеників за віру з ХІХ ст. і за це українці є дуже вдячні. Але ще досі не дійшло до беатифікації нашого найбільшого митрополита ХХ століття - Андрея Шептицького, хоч беатифікацій-ний процес вже триває кілька десятиліть. Панує підозріння, що причина цього зволікання не є релігійна, але політична.
Відвідини папи Івана Павла ІІ в Україну, перші відвідини будь-якого папи на українські землі (не враховуючи засланих у Крим св.Климента і св.Мартина за римських часів), були надзвичайно успішними. Народ вітав його велелюдними масами, релігійне піднесення було величезне. Ось кілька думок звичайних українців про великого папу:
„Папа Іван Павло ІІ – це найвидатніший релігійний діяч нашого часу” (Анатолій).
„Він був духовним поводирем не тільки католиків: йому вірили й симпатизували, знаходили надію та моральні орієнтири в його словах навіть невіруючі. Він завжди громогласно виступав по боці бідних, скривджених, пригноблених. Найвищою цінністю для нього була людина як творіння Боже, до якої б віри вона не належала” (В’ячеслав).
„Він говорив нашими мовами, розумів наші проблеми, шанував наше минуле і піклувався про майбутнє” (Наталія).
„Я – православна, і глибоко сумую з нашої втрати. Бо Папа належав усім. Він був консервативним католиком, який відкрив серце і простягнув руку кожному, не зважаючи на релігію, національність чи спосіб життя” (Оксана).
„В нього була, перш за все, сильна віра і друге. сильне бажання відстояти гідність людини і людського життя. Так що і при наступному Папі дискусії про аборти не може бути – адже людське життя святе від зачаття до смерти. А щодо жонатого священства, це потрібно зробити” (Михайло).
„Завдяки своїй толерантності до інших християнських і не-християнських віровизнань, він зумів знайти порозуміння з багатьма лідерами держав і релігій. Українська Католицька Церква вийшла з катакомб колишнього Совєтського Союзу завдяки дипломатичним заходам і вимогам Папи Івана Павла Другого” (Стефанія).
„Він за все існування Католицької Церкви був першим Папою, який відвідав Юдейську Синагогу, також був першим Папою, який відвідав мусулманську мечеть, ну і нарешті був першим Папою, який відвідав Україну в 2001 році” (Олексій).
Навіть молоді мусульмани сумують у зв’язку з смертю папи. Кримсько-татарський Молодіжний Центр видав таку заяву:
„Папа Римський Іван Павло ІІ був найвеличнішою людиною ХХ століття, яка зіграла величезну роль в утвердженні міжконфесійних відносин у Світі. Ми представники молоді мало чисельного мусульманського кримськотатарського народу виражаємо глибоке співчуття всьому католичному світу у зв’язку з смертю Папи Римського Івана Павла ІІ і від усієї душі приєднуємося до скорботи великого духовного діяча, політика, святого (Прес-служба КМЦ).
Але були в Україні і зовсім ворожі до нього завваження. Пригадаймо собі, як деякі православні, приналежні до Московського патріярхату, протестували проти приїзду папи в Україну, як московські православні називали його Антихристом. Лише дві країни наполегливо відмовлялися приймати папу – Росія і Китай. Духовний же лідер православних людей усього світу Вселенський патріярх Варфоломій І висловив глибокий особистий смуток у зв’язку зі смертю папи Івана Павла ІІ. У своїй заяві патріярх високо оцінив зусилля папи возз’єднати Східну й Західну гілки християнства, розколотого у ХІ столітті. На закінчення патріярх сказав: „Мало є на світі таких сміливих людей, як померлий папа. Його не зупиняли ані біль, ані жертви, - він ніс слова Євангелія усьому світові і таким чином робив неоцінимий внесок у справу миру” (Reuters, Стамбул).
....................................................................................
ОРІЄНТУВАННЯ В ПЛАСТОВОМУ ПОХОДІ

Орієнтування на місцевості

Під орієнтуванням на місцевості слід розуміти сукупність дій, спрямованих на визначення місця свого перебування відносно навколишніх об'єктів чи певних орієнтирів, сторін світу. Орієнтування передбачає також уміння швидко і точно запам'ятовувати незнайому місцевість, упевнено рухатись наміченим маршрутом, а в разі неї обхідности - відшукувати зворотний шлях. Вміння орієнтуватись дозволяє пройти маршрут без відчутних відхилень від наміченого напрямку, від графіка руху та дозволяє раціонально використати час для продуктивної роботи й повноцінного відпочинку.
Вміння пластуна орієнтуватись є ознакою доброї технічної підготовки. Подорожувати незнайомою місцевістю при відсутності компаса, картографічних матеріалів і без попереднього вивчення даної території неприпустимо. Необхідні вміння орієнтуватись на місцевості, користуватись картою і компасом пластун здобуває в період підготовки до походу і під час тренувань. З усієї різноманітности об'єктів, що зустрічаються на місцевості на шляху, з метою набуття навичок орієнтування використовують природні або штучні предмети-орієнтири - точкові, лінійні і площинні.
Точкові орієнтири - об'єкти, що зображуються на топографічних картах позамасштабними умовними позначеннями, а на місцевості локалізуються у вигляді точки (окремі вершини, пункти геодезичної мережі, домінантні споруди, вежі тощо).
Лінійні орієнтири - об'єкти, що мають значну довжину і зображуються на карті лінійними позначеннями (річки, канали, шляхи сполучення, лінії зв'язку та електропередач, лісові просіки, яри та урвища, берегова лінія тощо).
Площинні орієнтири - об'єкти, що мають чітко окреслені контури і займають значну площу (озера, болота, лісові галявини, ділянки сільськогосподарських угідь, населені пункти тощо).
Розрізняють загальне і детальне орієнтування на місцевості.
Загальним називають таке орієнтування, при якому відомі напрямок руху, район перебування, відстань до найближчих значних об'єктів. Загальним орієнтуванням обмежуються тоді, коли нема необхідності в детальному вивченні території, точному визначенні точки перебування чи в разі, коли група прямує до конкретного орієнтира.
При детальному орієнтуванні точно визначаються точка перебування спостерігача (групи), сторони світу і азимут руху, досліджуються навколишні географічні об'єкти, встановлюються орієнтири для подальшого руху.
Орієнтування на територіях з різною мірою вивченості має значні змінності, обумовлені його складністю, обсягом і змістом. Орієнтування на добре знайомій території обмежиться розпізнаванням об'єктів-орієнтирів і вибором найзручнішого шляху для продовження маршруту. На територіях, знайомих за описами і з вивчення картографічних джерел, а також тих, за якими наявні великомасштабні топографічні карти чи аерофотознімки, орієнтування вимагає детальної ідентифікації об'єктів, зображених на карті, постійного орієнтування карти відносно сторін світу. Складніше орієнтуватись на зовсім незнайомих територіях, покладаючись на розповіді місцевих жителів, рукописні схеми тощо.
Щодо матеріалів для орієнтування, то найкраще використовувати великомасштабні топографічні карти. Доповнюють картину матеріали аерофотозйомки, схеми земле- і лісовпорядкування, лоції водних об'єктів, туристські карти і схеми. Мало придатні для орієнтування рукописні копії, фрагменти карт чи їх любительські фотокопії без позначення масштабу, матеріали окомірної зйомки, зарисовки, виконані по пам'яті, тощо. При користуванні додатковими картографічними матеріалами необхідно знати (чи мати можливість встановити) їхмірило, перевірити точність, докладність інформації, характер вибірковості зображення, умовні позначення, рік видання тощо.
Основними приладами, що забезпечують точне орієнтування на місцевості, служать геодезичні бусолі, компаси (Адріанова, рідинні, спортивні, туристські тощо). Додатковим засобом орієнтування, без точного визначення азимутів, може бути визначення сторін горизонту за допомогою небесних тіл (Сонця, Місяця, Полярної зірки та ін.). Використання з метою орієнтування природних ознак (більш швидке висихання об'єктів з південної сторони, наростання мохів і лишайників з північної сторони, поведінка рослин - "компасів" тощо) дозволяє лише приблизно визначити сторони горизонту і виступає в ролі додаткового засобу тільки при загальному орієнтуванні. Для успішного орієнтування необхідно мати навички роботи з картою і компасом.

Праця з мапою (картою) і компасом (бусолею)

Робота з мапою включає її читання, навички орієнтування (за компасом, місцевими об'єктами), визначення точки знаходження. Робота з компасом передбачає визначення сторін горизонту і азимутів на місцевості, орієнтування карти і визначення азимутів на ній. До важливих елементів техніки орієнтування на місцевості відносяться також орієнтування карти за точками і лініями на місцевості, визначення точки знаходження методом засічок або зіставлення карти з місцевістю.
Орієнтування на місцевості в кожному конкретному випадку має специфічні особливості, пов'язані з характером місцевості, сезоном, способом пересування. При орієнтуванні влітку під час піших переходів особливу увагу слід приділяти лінійним об'єктам - дорожній мережі, системі лісових просік, річковій мережі, береговій лінії озер тощо. Ґрунтові дороги і стежки в процесі орієнтування допомагають мало, оскільки вони не завжди відображаються на карті, а ті, що на ній позначені, недостатньою мірою деталізовані. До того ж ґрунтові дороги і стежки (особливо в степах і на луках) є найбільш змінним елементом місцевості. Лісові просіки менш зручні для пересування, хоча є більш надійними орієнтирами в лісовій місцевості. Встановити місцезнаходження при наявності робочої карти лісовпорядкування досить просто за допомогою написів на квартальних, візирних і дільничних стовпчиках.
Специфіку орієнтування в зимовий період визначає перш за все наявність снігового покриву і льодоставу на водних об'єктах. З настанням зими літні ґрунтові дороги і стежки в горах і лісах перестають бути скільки-небудь надійними орієнтирами. Непрохідні влітку водойми і болота стають найбільш зручними для пересування, особливо на лижах. Крім того, сніг на них більш щільний, ніж у лісі, вони дають можливість рухатись навпростець, що значно скорочує шлях.
Зорове сприйняття місцевості взимку відрізняється від літнього: на безлісній заплаві слабко простежується русло річки; важко відрізнити озеро від болота, а болото - від плоскої низини. Різкішими стають обриси пагорбів і гірських вершини, відсутність листя на деревах значно покращує видимість у лісі.
За сприятливих обставин походи здійснюються як влітку, так і взимку. При цьому умови подорожі і способи пересування значно відрізняються в залежності від пори року, а прийоми і тактика орієнтування мають багато спільного. На більшій частині гірських маршрутів, особливо в літню пору, видимість залишається хорошою, відкриваються широкі краєвиди, що охоплюють відразу кілька вершин. При цьому слід пам'ятати, що через підвищену прозорість повітря і крупні форми рельєфу відстані здаються значно меншими від реальних.
Шлях пересування, що, як правило, проходить уздовж хребтів і через долини (взимку — переважно долинами) легко піддається контролю за допомогою визначення точок місцезнаходження способом зворотних засічок. Як допоміжний матеріал для орієнтування в горах можуть прислужитися панорамні замальовки і фотографії.
При подоланні водних маршрутів необхідно знати особливості орієнтування на невеликих річках та інших дрібних водоймах. Плавання на великих річках - це, з погляду орієнтування, рух за орієнтиром. З водної поверхні, особливо на річках, що протікають у лісистій місцевості, огляд дуже обмежений. Іноді з човна не видно населеного пункту, позначеного на карті біля самого берего річки. Факт його існування підтверджується додатковими ознаками: витягнуті на берег човни, містки для прання білизни, водоплавна домашня птиця, облаштування місць для купання тощо.
Основним засобом орієнтування на таких водних об'єктах є чітке фіксування часу і швидкості руху з паралельною ідентифікацією орієнтирів, коли це можливо. Окремі ділянки великих річок, озер і водосховищ з регулярним, а подекуди навіть інтенсивним судноплавством мають плавуче і берегове судноплавне обладнання. В таких випадках необхідно заздалегідь вивчити правила і розклад руху водного транспорту, освоїти основні технічні прийоми плавання у відкритих водоймах: рух у створі, навички читання карти і лоції, пересування за "орієнтиром в азимуті" за допомогою компаса. Лоції містять великий обсяг інформації щодо орієнтирів, розміщених на березі. їх слід не випускати з поля зору, постійно спостерігаючи за ними з метою загального орієнтування чи визначення азимуту (пеленг) для детального орієнтування і визначення точки свого місцезнаходження.
Ґрунтовна топографічна підготовка і володіння прийомами техніки орієнтування дозволяють розв'язувати не лише завдання тактичного порядку, а й проблеми, пов'язані з безпекою учасників експедиції чи подорожі.

Основними правилами орієнтування на місцевості, яких слід неухильно дотримуватись, є такі:
 необхідно добре знати картографічний матеріал і мати навички роботи з ним, уміти користуватись компасом, визначати сторони горизонту, азимути і румби;
 в польових умовах необхідно тренувати свій окомір, визначати на око відстань до видимих орієнтирів і звірятися з мапою;
 не повинен стати причиною розгубленості виявлений на місцевості "зайвий" струмок чи інший новий об'єкт: чим дрібніший масштаб карти, тим менше деталей вона містить;
 ідентифікувати на карті наявні на місцевості об'єкти можна за допомогою правильного розрахунку пройденого шляху. При цьому слід пам'ятати про те, що подорожуючі схильні перебільшувати фактичну швидкість свого пересування;
 рухаючись за азимутом, напрямок витримує провідник групи, а відхилення від нього частіше помічає замикаючий, тому на найбільш відповідальних ділянках необхідна тісніша взаємодія між ними;
 маршрути слід прокладати через найбільш безпечні ділянки території, фіксуючи на них усі значимі орієнтири. Довжина і складність маршрутів повинні бути посильні для всіх учасників походу;
 на випадок критичних ситуацій важливо мати запасний, безпечніший варіант маршруту. В разі необхідності слід припинити роботи чи просування за маршрутом, вийти на безпечне місце або чекати на допомогу, про яку треба заздалегідь потурбуватись.
.....................................................................................
Коротка історія 1 Куреня УПС О. і С. Тисовських
Правильник УПС із вересня 1949 року, виданий рішеннями на Загальному З'їзді СУП, ГПСтаршиною в Мюнхені, Німеччина, 1-го лютого 1951 року, перевиданий у новій редакції того ж року у видавництві „Молоде Життя". Він з'ясовує загальні постанови про курені УПС.
Подібно з'ясував будову і дію куренів УПС Правильник УПС, ухвалений вперше в історії Пласту на Першій Великій Раді УПС 13-го квітня 1930 року. На основі цього Правильника, того ж дня, був створений наш Курінь О. і С. Тисовських, об'єднуючи в ньому членів-засновників Пласту і пластових виховників, що від 1924 року одержували ступінь Скавтмайстра УПУ і до 1930 року були згуртовані в Головній Пластовій Комісії при Українському Крайовому Товаристві Охорони Дітей і Опіки над Молоддю у Львові.
Курінь продовжував свою діяльність без перерви аж до виходу більшості його членів на еміграцію в 1944-45 роках. Осінню 1945 року на еміграції створено Ініціативний Комітет Віднови Куреня, який скликав 19 жовтня 1946 року Першу Курінну Раду на еміграції в Байройті, Німеччина, де відновлено дію Куреня.
Як у 1930 році, так і в 1946 та у 1951 роках, Курінь визнавав усі постанови про побудову та дію Куреня і їх дотримувався.
У цей спосіб наш Курінь, поруч з іншими куренями, став зав'язком міцної української організації, що зможе двигнути вперед українську справу, а організації Пласт дасть організаційний та ідейний напрям.
В 1999 році ГПБ УПС Христина Ковч привезла інформацію про Курінь в Україну, чим знайшла кількох прихильників продовження дії Куреня на теренах України. В 2000 році на ЮМПЗ п’ятьма кандидатами сеніорами зі східного регіону України було написано заяви вступу до куреня та розроблена програма діяльності стежі в Україні і подано до розгляду на Курінну Раду. В цей же час через курінного Р. Білаша кандидатом в Курінь став ще один сеніор з заходу України. В жовтні 2003 року на КУПО було прийнято курінним Р. Білашем шестеро пластунів – сеніорів з України. Фактично робота стежі була розпочата з 2004 року на крайовому пластовому з’їзді з цього часу розпочалася робота по втіленню програми діяльності стежі. Протягом 2004 року до стежі приєдналось ще п’ятеро кандидатів. 20 лютого 2005 року стежа офіційно була зареєстрована в КБ УПС України. На сьогодні існує стежа „Перлина степу” із 9 членів (Луганська, Донецька, Харківської обл..) зі стратегічною програмою розвитку Пласту на сході та представник Куреня на заході України з метою утворення нової стежі, яка би займалася створенням літопису історії Куреня та збором інформації про видатні постаті в Пласті.
.....................................................................................
Враження сторонньої людини про Пласт
В нашому рідному місті Сватове 26 лютого 2005 року відбулися сходини сеніорів стежі „Перлина степу” на яких були присутні сім подруг і друг Анатолій. Не знаю, як він почувався, але поцілунки роздавав всім „дівчатам” і мені, які дійшли висновку, що за цим варто таки їхати в наше town Svatovo. Потім була сауна і дружня вечеря та планування сходин. Увечері всі розійшлися відпочивати.
Під час офіційної зустрічі було заплановано проведення подальших заходів. Всі співали гімн пластунів Закарпаття. Одяглися в форму і носили значки – відзнаки. При чому за звичаєм пласту все робилося на тверезу голову, бажаючих випити не було.
Діти бавилися в гру на комп’ютері. Серед них був ще один майбутній дужий чоловік, а сьогодні симпатичний маленький друг – Андрій. Він залюбки ладив з дівчатами по доросліше Вірою, Настею і Маринкою. Я дивилась на них і мені захотілося до цих спостережень додати враження про пластову спартакіаду на якій мені довелося побути нещодавно в Рубіжному Луганської області. Ця метода роботи з дітьми різко відрізняється від колишнього виховання засобом проведення “мероприємства”, на яких виголошувалися вірші, монтажі і всі зобов’язані були бути при цьому присутні. Гра під назвою „Пласт” пов’язана з тим, що її учасники повинні брати певний уклад життя в основу свого повсякдення і пластувати. Устав пластунів в основному цікавий. Він дає змогу ознайомитися з частинкою культури, яку зберегли українці в діаспорі. Ця, колись вивезена емігрантами культура виховання і дітей і дорослих має прорости тепер на ґрунті нової української державності добрими паростками і дати гарний повштух до просування України в світову спільноту. Це дуже важливо.
І тому всім пластунам СКОБ!
Колишній педагог , керівник штабу Ющенка на виборах президента 2004. Білоцерківська Любов Володимирівна.

Враження пластунки

Ура! Нарешті ми їдемо в баньку! Кузовеніни напевно не можуть дочекатися нас – бажаних гостей у Сватові. Всього три години у потязі і ми тут! Майже вся стежа! Який чудовий букет!
Спочатку були обійми. Слово було потім. Вірніше злива слів і речень, злива емоцій і вражень. Банька – супер! Кузовеніним тричі „Слава!”! Дивно, але й попрацювати, і плідно ми також спромоглися.
Хто ми ? Список додається. Що саме зробили? А писар тоді для чого?
Під час роботи фотографувалися і тут же отримали в подарунок фото. Це ми тут їли смачно з апетитом. Проте подивившись на фото, вирішили: їли багато, треба менше!
Незабутні враження справив фірмовий чай Наталі (Альфи). Ніхто так і не зміг дізнатися, що то було. Господарі обіцяли корисне! Неотруйне! Вранці подивилися – всі живі. Значить правда.
А скільки списали паперу! А як хвалили себе, пишучі життєписи! Може ми й правда такі?
Аж захотілося стати ще кращими.
Готуємось до від’їзду. З жалем позбулися декого – першими нас залишили Валя, Іра, Олена.
Знову обійми, прощальні поцілунки. І намічена наступна зустріч.
Сватове, тобі не вдасться довго від нас відпочивати! Ми родина! Ми команда!
Кузовеніни, готуйтесь ! Я вже бачу 15 квітня, ми їдемо в баньку!
Вірні до смерті!

Пл. сен. пр. Мішньова Мар’яна Тис.
.....................................................................................
Іван Вислоцький

ГЕТЬМАН ПАВЛО СКОРОПАДСЬКИЙ
В ОСВІТЛЕННІ ОЧЕВИДЦІВ
Передрук з фотокопії видання, задержуючи мову й правопис ориґіналу, зробив д-р Юрій Левицький у травні 2005 року. Ориґінал виданий правдоподібно в США в 1939 році.

СЛОВО ВІД АВТОРА

Я як старшина Січових Стрільців формованих в Києві є наочний свідок усього часу гетьманування Гетьмана Павла Скоропадського. На моїх очах проходила діяльність Центральної Ради, Гетьмана і Директорії, що дало мені змогу згодом все розважити й оцінити.
Отже це все, що наводжу як мої спостереження, це факти, яких я був свідком і очевидцем, так як фактом-правдою є твердження ворогів Гетьмана й інших очевидців, які я читаючи в ріжних споминах надибав та далеко не всі тут навів з поданих джерел і авторів, яким вирвалися слова правдивої оцінки праці й Особи Гетьмана.
Мою участь у повстанні проти Гетьмана хочу хоч частинно направити цими рядками справедливої й правдивої оцінки праці й Особи Гетьмана Павла Скоропадського.
Цією дорогою публично дякую моїм колишнім товаришам, б. старшинам Січових Стрільців, за поміч у вишукуванні матеріялу – тут зібраного. Факт, що безупинно росте число сторонників Гетьмана й у рядах старшин Січових Стрільців, колишніх Його ворогів, найліпше свідчить, що „правда все побіджає!”
АВТОР

Гетьман Павло Скоропадський! Про цю Особу, яка є й позістане нерозривно звязаною не лише з нашим традиційним Гетьманством, але й із незаперечним фактом державного будів-ництва Української Держави; про цю Особу, яку високо цінили й поважали та й сьогодні високо цінять і поважають, що знаємо з фактів, державні мужі чужих, державних націй, - поширено зо сторони дуже зручної, перфідної соціялістичної пропаґанди стільки неправд, брехні й перекручень фактів, що сором огортає кожного члена нашого народу при читанні цього. Мимоволі стають перед очима слова нашого Великого Пророка:
„Доборолась Україна
До самого краю!
Гірше ляха свої діти
Її розпинають!”
Ще більший біль і сором огортає людину, що хоч сьогодні вже пробудилася свідомість, що соціялізм і соціялісти загнали в літах Великого Зриву нашу державність в могилу, то однакож ними кинена отруя-наклепи на Гетьмана ще точать-затроюють наш нарід; ще багато українців вірить тим, що цієї соціялістичної отруї-наклепів уживають яко арґументів – так званим „націоналістам” і навіть бувшим співробітникам Гетьмана, які ізза особистих причин покинули Його.
Серед хаосу й анархії – хаосу й анархії в повнім розумінні цього слова – перебрав владу Гетьман Павло Скоропадський, нащадок гетьманського роду й розпочав будову Української Держави, правда, що не соціялістичної републіки – а національної держави!
Як освітлює соціялістична пропаґанда Його діяльність? – Всі Його державницькі потягнення толкується як найгірше!
Гетьман творив українську реґулярну армію, - це злочин, кричать соціялісти, які творили „повстанчі загони”.
„Україні армії не треба” – сотки разів твердив Винниченко, а соціялістична Центральна Рада безоглядно здавлювала стихійний зрив нашого вояцтва й працю Міхновського й його товаришів для створення рідної армії, бо ж – це зрада України! – твердили соціялісти.
Гетьман стремів до опертя підвалин Української Держави на традиції, на свідомих кругах нашого селянства в Україні, на „Вільнім Козацтві”, на відновленні козацького стану. – Це зрада працюючого народу! – кричали соціялісти.
Соціялісти та Центральна Рада опиралася на чужім нам національно міськім елєменті, наставляли московських і жидівських міністрів з правом „veto” й це мало бути, - як вони твердили, - забезпечення української державности!
Гетьман прилучив Крим до України, якого виреклася була Центральна Рада, Гетьман доводив до прилучення Кубані до України. – Гетьман стремить до „єдіної нєдєлімої” – він москаль! – кричали соціялісти.
Соціялістична „Центральна Рада” вперто, всіма трьома універсалами, держалася „автономного звязку” України з „великою російською демократією” – Росією, а IV-им універсалом вправді проголошувала самостійність України, але в тім же універсалі висказувала надію, що договориться з „правдивою російською демократією” і на знак цього тим самим універсалом демобілізувала рештки української армії. Це мав бути знак „миролюбивости” і демократичности – і то в хвилині, коли московські червоні полчища вже перейшли були українські кордони! Це, казали соціялісти, було будівництво української державности; а закінчили той універсал заповіддю федерації з „іншими частинами б. рос. держави”.
Коли Гетьман Павло Скоропадський висилав московське офіцерство з України на Дон, коли Гетьман заставляв москалів боронити кордони України перед „російською демократією” – за це соціялісти окричали Гетьмана москалем!
А коли в добі влади Центральної Ради на моїх очах формувалися в Україні і в самім Києві чужонаціональні війська, коли управа міста Києва, за згодою уряду Центр. Ради, сама зформувала й удержувала чужонаціональний відділ війська, то це була „чистонаціональна” робота.
Фалш і облуда! – це є характеристика тверджень соціялістичної пропаґанди про Особу і діяльність Гетьмана Павла Скоропадського.
Фалшують історію – і то свідомо, безстидно, цинічно – для своїх цілей! Дійшло на наш сором до того, що навіть „Історії України” видавані по 1920 році, не є безсторонні, а авторами тенденційно, сторонничо, на користь соціялістичної неправди зіставлені. Ці „історії”, не наводять навіть повних текстів універсалів, щоб перед читачами й слідуючими поколіннями скрити правдиве обличча політики Центральної Ради! Промовчують, або лише кількома словами, коротко, пишуть про такі державницькі чини Гетьмана, як відновлення козацького стану в Україні, як засновання довгого ряду високих і середніх культурних і шкільних установ, як орґанізацію Гетьманом реґулярної армії опертої на традиції!
Використовують вимушений зовнішніми чинниками, доктринерством і бойкотом соція-лістичного загалу інтеліґенції акт федерації з неіснуючою Росією.
Мовчать про це, що вони, соціялісти, не хотіли рвати з „демократичною Росією” й задовольнялися автономією України; що вони, соціялісти, порозумілися з червоною Москвою в справі повстання проти Гетьмана та мовчать, що дійсно з поміччю червоної Росії вони повалили Гетьмана й Українську Державу.
Чи є це можливе, щоб червона Росія помагала їм валити Гетьмана для рятування української державности? – чи може для того, щоб завалити Українську Державу! Чи є мислиме, щоб Москва стала в обороні самостійної України?
Чи стягнення українських військ з протибольшевицьких кордонів України на повстання проти Гетьмана не було зрадою України?
Мовчать про це наші „Історії України”. Чи не є це фалшовання історії? Чи не є це все обдурюванням нашого народу?
Мовчать і про це, що й голова „Української (?) Центральної Ради” і голова „Українсько- го (?) Національного (?) Союзу” при першій можливости виїхали до Росії.
Чи Гетьман Павло Скоропадський виїхав туди, або до „єдіно-нєдєлімчеської” добровольчої російської армії? І про це мовчать! – бо було б це грубим оскарженням стовпів – найчільніших діячів Центральної Ради й Директорії.
Фалш і облуда, - безмежна!
Ніодного кроку не зробили українські соціялісти для осягнення самостійної Української Держави! А як їх обставини примусили проголосити самостійність ІV-им універсалом, то здемобілізували українську армію, отже проголошення було нещире та в такій фактичній формі, що Україна не могла боронити своєї самостійности! – не було чим! Чи не є це зрада?
Соціялістичній Центральній Раді не йшло про самостійність національної Української Держави, вона навіть не вживала слова „держава” а лише нічого не кажучого слова „республика”. Соціялістичній Центральній Раді розходилося виключно про збереження „соціялістичних революційних здобутків”. Соціялісти наші боронили ті „здобутки” спільно з большевицькою Росією, а їх Центральна Рада твердо стояла в усіх трьох універсалах на точці автономії України в державнім звязку з Росією, а ІV-й Універсал закінчила заповіддю будучого федер. звязку з нею ж.
Це є незаперечний факт!
Під цим зорним кутом їх партійних, соціялістичних інтересів, порозумілися вони з російськими комуністами, щоб повалити Гетьмана й Українську Державу – й повалили! Для переведення цього оголили український протибольшевицький фронт з війська!
Це є зрада! Отже – українські соціялісти є свідомі зрадники України. Ізза цих своїх партійних інтересів вони оклеветали Гетьмана; ізза цих інтересів фалшується історію. А щоб ця клевета прилипала якнайбільше до Гетьмана то фалшують історію нашу нетільки 1917-1920 років, але посуваються далеко взад, до особи Івана Скоропадського, щоб збещестити Рід Скоропадських, сплюгавити Його в очах українського народу й цим способом не допустити, щоб одинокий нащадок гетьманського Роду Скоропадських відновив Національну Українську Державу, - бо як сказав один з міністрів-соціялістів УНР: „лучше хай не буде жадна Україна, як мала б бути несоціялістична”.
І не маємо жадної! Їх мрія сповнилася!

ДОКАЗ ФАЛШУВАННЯ ІСТОРІЇ

Як фалшує соціялістична пропаґанда а за нею й інша нашу історію, особливо те все, що має звязок з гетьманським Родом Скоропадських, подаю кілька примірів.
Так мовчать про факт, що Рід Скоропадських причинився грубою сумою гроша, далеко перед війною, до випосаження „Наукового Товариства ім. Шевченка” у Львові. Це тітка Гетьмана Павла, Пані Єлисавета, замужна Милорадович, жертвувала 8,000 рублів золотом.
А коли вже заходить крайня конечність цей факт виявити, то подається прізвище цієї фундаторки нашої найстаршої і найбільшої культурної установи, лише яко Єлисавета Милорадович, старанно уникаючи й замовчуючи факт, що вона була з Роду Скоропадських і тітка Гетьмана Павла!
Зовсім замовчується факт, що стрий Гетьмана Павла, член російського „Державного Совіту”, виголосив в 1914 році промову в обороні української мови, за введення її в школах і за дозволом святкувати Шевченківські Роковини.
Мовчать про це все – бо то ширило б прихильність нашого загалу до Гетьманського Роду Скоропадських і Гетьмана Павла, а це могло б бути небезпечне для наших соціялістів і для їх союзу з „общеросійською демократією”.
Однако ж часом і їм вирвуться слова правди – які я тут, далеко не всі, зібрав і навів.
Очевидний примір вже не замовчування фактів, а фалшування історії нашої, наступний факт:
Соціялістична пропаґанда, а за нею й проча твердить, що Гетьман Іван Скоропадський був зрадником і ворогом свого попередника, гетьмана Івана Мазепи.
А що каже безсторонна історія?
Д-р М.Марусяк зібрав історичні дані процю справу й помістив свої дослідження й джерела в „Літопису Червоної Калини” число 1. з 1933. року. Подає слідуючі джерела:
1 – Т.Коструба: Гетьман Іван Скоропадський 1708-1722. Друк. Львів, 1932 року.
„Мазепа уживав Івана Скоропадського до важніших дипльоматичних зносин, отже мусів бути вповні довіреною особою Мазепи”.
2 – Історик Д.Н.Бантиш-Каменскій у своїм творі „Источники малоросійской исторіи” – „Чтенія въ Обществ. Исторіи и Древности Росіи при Моск. Универс. 1859. кн.І. отд.ІІ.” твердить те саме.
3 – Історик Д.Яворницкій подає в творі „Источники до исторіи запорожскихъ коза-ковъ”, Том І. – точно те саме.
4 – Польський історик К.Кантескі, в творі „Кароль ХІІ. в Польсце і Турційі – Пшеводнік Наукови Літерацкі, Львуф, 1877.” – твердить точно таксамо.
Те саме твердять ще й такі чужі історики:
5 – Анґлійський історик Ґ. Адлєрфельд, в „Да Милитарі Гисторі оф Чалс ХІІ. Том ІІІ. Лондон 1740.”
6 – Німецький історик, А.Фриксель, в „Лєбенсґешіхте Карльс дес Цвельфтен”.
7 – Німецький історик, Ґ.А.Нордберґ, у „Лєбен Карльс дес Цвельфтен”.
8 – Російський історик Н.Костомаровъ, в творі „Собраніе Сочиненій” – истор. монографіи и излѣдованія”.
9 – Проф. М.Грушевський в творі „Глухів і Лебедин”.
10 – Томашівський в „Із записок Каролинців”.
11 – І.Борщак в творі „Шведчина й Французька Дипльоматія” каже що:
„Скоропадський, що цар поставив його замість Мазепи,є особистий приятель Мазепи і при першій змозі всі козаки перейдуть на бік Шведів”.
12 – Словацький історик, Данієль Крмак, в творі „Монумента Гунґаріє Гісторіка”, Скріпторес ХХХІІІ, Будапешт 1894.
Однакож є ще більше таких голосів істориків. Усі ці історичні дані знехтувала соціялістична пропаґанда, щоб впровадити в блуд наш український нарід, його ворожо наставити проти Гетьманського Роду Скоропадських і побороти стремління до віднови гетьманства звязаного з тим Родом.
Ця нікчемна робота наших соціялістів проявляється не лише в замовчуванні фактів з історії і перекручуванні історичних подій, але пробивається і в нашій несоціялістичній пресі з явною тенденцією.
Ця наша „національна” чи навіть „націоналістична” преса затаює перед нашим громадянством всі заяви Гетьмана Павла Скоропадського про його працю й стремління для осягнення самостійної Української Держави. Промовчує про всі прояви орґанізаційного життя й праці гетьманських орґанізацій на еміґрації – хоч подає найменші подробиці читальняних сходин, зборів, вистав, концертів по селах, і розписується про них широко.
Подає вона подробиці й про чужонаціональні орґанізації, про крадежі, грабунки, убійства і т. под.
За це дає радо місце голосам всяких ворогів Гетьмана й тих, що колись, коли Гетьман Павло Скоропадський гетьманував, були йому вірні а навіть Його співробітники.
Чи не є це свідоме вироблювання фалшивої опінії про Гетьмана? Як же йнакше це назвати?

ГОЛОСИ ПОЛІТИКІВ НЕГЕТЬМАНЦІВ

Наведені тут є відзиви наших політичних діячів неанґажованих у гетьманськім русі, навпаки: вони є політичні противники Гетьманства.
Дуже маркатний і віський своєю безсторонною правдою є голос знаного як непримири-мого ворога Гетьмана й Гетьманської Ідеї П.Андрія Жука, який каже в своїй статті, „Чому ми втратили державу”, („Новий Час” число 74, з дня 5.ІV.1937. стор.ХІ.) наступне:
...”Конфлікт Центральної Ради з німецьким командуванням потягнув за собою гетьманський переворот. Бойкот свідомою українською інтеліґенцією гетьманського режіму дав змогу російським реакційним елєментам опанувати державний апарат і самого Гетьмана”.
„Федеративний маніфест Скоропадського був льоґічним вислідом відношення до нього свідомого українства і кертичної роботи на Україні Ґоліциних, Ґерберів і Ко.”
„На це свідоме українство відповіло протигетьманським повстанням. Мало воно велике морально-політичне значіння, а практично – стало початком кінця самостійної суверенної української держави.”
„Повстанча армія, як скоро зібралася, так скоро й розпалася”.
Автор цего відзиву, сам соціяліст, свідомо називає соціялістичні кола „свідомою українською інтеліґенцією”. Гетьмана піддержували праві українські кола з такими діячами як Міхновський, брати Шемети, Липинський і т.д. – Вони на думку П.А.Жука, не належали до „свідомого українства”. П.Жук за „свідомих українців” уважає видко лише соціялістів.
Неправдою є твердження, що повстання було відповіддю на маніфест про федерацію. Повстання орґанізовано вже кілька місяців перед цим маніфестом.
Цей самий автор, А.Жук, в своїй статті „Вербна Неділя в Києві 1918 року”, поміщеній у калєндарі „Дніпро” на 1938 рік, ясно твердить, що ані проф.Грушевський, ані Петлюра не були самостійники. Про Петлюру подає, що він, Петлюра, ще в 1914 році вислав листа закордон з Росії в якім
„Рішуче осуджував заняту українцями по цей бік боєвої лінії політичну позицію. Він був переконаний у побіді Росії й навіть бажав цієї побіди, бо надіявся на прилучення (галичан)”.
Цей самий автор виявляє ще в іншій статті, в брошурі „С.Петлюра”, видання „Хортиці”, Львів 1936, що Петлюра не був сторонником творення української армії без порозуміння з росіянами.
Це саме каже і В.Прохода в статті „Вождь та військо” – збірник памяти С.Петлюри, Прага 1930. – але оправдує Петлюру.
І такі особи, які репрезентували соціялістичні кола в Україні й кермували ними, називає А.Жук „свідомою українською інтеліґенцією”?
Знаний галицький діяч Я.Окуневський пише в своїй статті „Вже світає, спомин з 1918 року” („Укр.Нац.Калєндар” на 1928 рік, друк. Перемишль 1927) про тодішні події:
„Центральна Рада українську національну справу ще якслід не забезпечила, свою рідну хату якслід не впорядкувала, а вже міністрів – московського, польського і жидівського – встановила, що в цій Центральній Раді засідаючи, колоди в колеса кидали й працю державного будівництва гальмували”.
„Спроба Гетьмана Скоропадського притягнути до державного будівництва всіх мешканців території української і через державу створити націю – єдиноможливий спосіб в тодішних соціяльно-політичних обставинах – не удалася”.
„Заглядівшись у далеку далечінь всяких ідеальних можливостей, розділилимя земляки на партії, партійки, плятформи й плятформочки й до звичайного повільного державного будівництва не ставилися, а засівши в ролі глядачів по льожах як у театрі, тільки критикували, жерлися, врешті проти Гетьмана нарід бунтували смалені дуби в будуччині йому обіцюючи. Гетьманство повалилося а Директорія що вже не була державою а тільки сумішкою всяких плятформ і програм – сама розлізлася”.
Не від речі буде вказати на голос іншого автора а це І.Ющишина, стоячого далеко осторонь від всего що тільки напоминало Гетьманство й Гетьмана. Він у статті „Остання Українська Авдієнція в Гетьмана Павла Скоропадського” (Калєндар „Український Інвалід” 1938, стор. 135) каже:
Тодішнє українське офіціяльне громадянство, репрезентоване українськими соціялістичними партіями не думало признавати Гетьмана Павла Скоропадського, зійшло в підземелля й постановило звести з ним та його урядом боротьбу до повної перемоги. Воно не шукало найменшого контакту з цим урядом”.
Дальше цей автор в тій самій статті каже:
„Фактично між українським громадянством і Гетьманом Павлом Скоропадським не було ніякого звязку. Навіть славна гостина Гетьмана в товаристві товариша міністра закордонних справ Палтова і німецького посла фон Мольтке в Українському Клюбі не поправила нестерпної ситуації”.
Інший автор у статті в тім самім калєндарі, стор.134 „Сім і пів місяця Гетьманської влади”, твердить наступне:
„Там де впливи отих шкідливих українству елєментів не могли сягнути дуже глибоко, як ось у культурній ділянці, то там гетьманський рух розгорнув дуже широку діяльність, Щоб пригадати тільки побіжно: Стиворено велику кількість українського середнього шкільництва, основано кілька технічних і торговельних шкіл вищого типу, отворено два університети – в Києві і Камянці – основано Академію Наук, розбудовано видавничий рух”.
„Вся ця діяльність гетьманського уряду проходила без якоїнебудь участи офіційних українських кол”.
„Офіціяльними українськими колами” називає автор – українських соціялістів. Ті кола відмовилися від усякої праці в добі влади Гетьмана – їх праця йшла тільки в однім напрямі – орґанізування повстання проти Гетьмана.
Гетьманський уряд, бойкотований і на кожному кроці діяльности своєї поборюваний соціялістами й „поступовим” українським громадянством, заснував слідуючі високі українські культурні установи:
1 – „Головне Управління Мистецтва й Народньої Культури”, як частина Мистецтва Освіти.
2 – „Національну Бібліотеку Української Держави”.
3 – „Національну Ґалєрію” (образів і різьб).
4 – „Український Національний Архів”.
5 – „Українську Державну Оперу”.
6 – „Український Державний Театр”.
7 – „Украхнську Драматичну Школу”.
8 – „Кобзарську Школу”.
9 – „Державну Симфонічну Школу”.
10 – „Український Національний Хор”.
Цей хор уряд Директорії переіменував на „Республиканську Капелю”, зчеркнувши слова „український національний” – що вповні вірно й найліпше характеризує культурний напрям політики Директорії.
Крім засновання довгого ряду культурних установ, гетьманський уряд заснував ще ряд часописей, щоденників, „Державне Видавництво”, пресу розбудовано до уровеня европей-ської преси, та піддержувано великими сумами приватні українські театри, книгарні, видав-ництва, як „Вернигора”, „Українська Школа” й т.д., які згодом виеміґрували до Відня й Берліна і там видали сотки тисяч українськиї книжок.
Проф.Е.Томашівський у „Під колесами історії” (Берлін 1922 „Українське Слово”) на стор.11 так каже:
„Ми могли сміло і повні надії глядіти в будуччину. Гетьман Скоропадський матиме, на суді історії, найкращих оборонців в особах Української Школи й Науки. Гробокопателі Гетьманщини були натомість гробокопателями української культури, і в цьому характері стануть вони перед лицем того ж суду”.
„Сьогодні культурна руїна на Україні дорівнює політичній, суспільній і господарській; ні, куди перевисшає їх! Бо політична чи господарська відбудова може доконатися протягом кількох років, натомість страти культурних дібр не поверне нам ніхто. На Надніпрянщині всі університети позникали”.
Відродження української культури й шкільництва – це діло Гетьмана Павла Скоропад-ського. На Україні повстали 3 Університети, два були в стадії орґанізації а українізація росій-ських була питанням часу.
Ні Центральна Рада ні Директорія не проявили на культурнім полі такої діяльности і не можуть виказатися чимсь конкретним.
Не можна замовчувати факту, що в добі влади Центральної Ради й Директорії йшли з державної скарбниці тяжкі мільйони гроша на видавництва, але на партійні – соц.-дем. і соц.-рев. партій, - їх пресу й партійну пропаґанду – соціялістичну, інтернаціональну, а не націо-нальну українську. – Не дармо зчеркувано з назв українських культурних установ слова „український” і „національний” а додавано „республиканський”; це відповідало суті культур-ної політики тих влад.
Ще інший автор, а це І.Ірук каже в статті „Як Павло Скоропадський став Гетьманом України?” („Неділя” ч.18 (237), з 4.V.1933) – таке:
„Але тривав гетьманський період не довго й закінчився траґічно. Завинила тут українська демократія, яка воліла загрузнути в доктринерській опозиції, як підтримати новий лад і оборонити його український національний характер (це торкається передовсім першого періоду Гетьманщини, коли до співпраці були запрошені найчільніші українські інтеліґенти з партії соціялістів-федералістів”).
Ще дальший політик, а це загально знаний в Галичині др.Дмитро Левицький, довголіт-ній голова УНДО, яке поборює від ряду літ Гетьмана Павла Скоропадського, висказується в своїй статті „Перед вибухом” поміщеній рівно ж в „Українськім Національнім Калєндарі” на 1928 рік про справу акту федерації.
Др.Дмитро Левицький був разом з Винниченком на авдієнції в Гетьмана. В часі цієї авдієнції Гетьман –
„Заявив, що ключ ситуації в руках побідних держав Антанти. Він саме вислав до їхнього представництва в Ромунії довіреного чоловіка”.
„Від відповіди яку привезе цей посол, залежить, чи за два три дні Гетьман не запропонує Винниченкові формування уряду, або: щоб ратувати Україну перед большевицькою небезпекою, піде на федерацію з Росією. Словом, зробить те, що йому скаже Антанта”.
Щойно пізніше показалося, що тим представником Антанти, який в імени побідних держав доручив Гетьманові проголосити федерацію, був конзуль Енню, політичний авантурник (жонатий з московкою), який не мав ніяких повновластей в українській справі. В справі поведінки цього панка появилася опісля інтерпеляція в французькім парляменті. Гетьман впав жертвою непоінформованости своєї дипльоматії”.
Так подає негетьманець та політичний противник Гетьмана про справу федерації, про що ще дальше буде мова. Ясно з цего виходить, що акт федерації не був спричинений тяготінням Гетьмана Павла до „єдіної нєдєлімої” а навпаки – чинником зовнішим, конечністю підчини-тися волі побідної Антанти, яка тоді диктувала старим державам, побідженим, форму й границі їх держав.
Але цей факт і цю обставину соціялістична пропаґанда знехтувала, перевернула й фалшиво загалові представляє до сьогодні.
Як відносилися соціялісти до Росії знаємо не лише з факту, що вони, владці Центральної Ради, всіми трьома універсалами підчеркували, що не стремлять до самостійної Української Держави, а лише до автономії України в рамах російської держави; автономія їм вистарчала, навіть про федерацію не думали, а що ж говорити про самостійність; ІV-м універсалом прого-лошено самостійність, із жалем.
Найблищий співробітник Петлюри, В.Кедровський, в статті „Початки національного війська” у збірнику памяті С.Петлюри. Прага 1930. – отже в 1930 році, коли соціялісти старалися Петлюрі причепити опінію „самостійника”, так характеризує Петлюру:
Для Петлюри не було сумніву в тому, що остаточним вислідом української боротьби сучасної доби повинна бути самостійна держава. Але він знав добре й фактичний стан наших національних сил та сил противників. Він бачив абсолютну перевагу ворогів над нами а тому й необхідність до слушного часу глибоко ховати свої дійсні переконання та наміри... Тому крайні націоналісти, найбільш горячі голови, нарікали на угодовство Петлюри з російською владою а справжні угодовці вважали що армія Україні непотрібна, бо вірили що досягнуть більше „порозумінням з противниками”.
Отже Петлюра – який громи кидав на Гетьмана за федерацію, сам стремів до порозуміння з Росією, - бо як каже його – Петлюри – співробітник В.Кедровський, Петлюра не вірив в осягнення самостійности і для того він і його однодумці не дали можливости зформуватися українській армії. Отже – чи були вони самостійники? – і чи щире є те їх „обурення” з причини акту про федерацію?
Не про федерацію соціялістам ішло, бо самі вони з Росією не рвали державного звязку – а про владу в Україні. Боялися вони, що закріпиться гетьманська влада – протисоціялістична, національна. Длятого забезпечили собі поміч червоної Росії для викликання повстання проти Гетьмана. Червона Росія цю поміч дала – і грішми і людьми – для повалення Гетьмана, таксамо як ця ж червона Росія давала поміч „демократичній” Еспанії проти національних військ ґен.Франка. Це ж те саме – історія й методи червоних „демократів” повторюються.
Крик їх про федерацію був дуже хитрим тріком для позискання національних сил, щоб повалити Гетьмана й Українську Державу національними силами, в першу чергу Січовими Стрільцями, що соціялістам і вдалося. Це був і є крик злодія „лови злодія”!
Чи можна повірити щоби червона Москва давала поміч для повстання проти Гетьмана тому, що Гетьман проголосив федерацію з Москвою?
Чи Петлюру, який, як каже його найблищий співробітник Кедровський, не вірив в самостійність України й стремів до „договоренняся-порозуміння” з Москвою й який унемож-ливлював формування реґулярної української армії, можна вважати самостійником?
От що каже про Петлюру проф.С.Томашівський у брошурі „Під колесами історії” (Бібліотека „Укр.Слово” ч.15. Берлін 1922) стор. 26-27:
„Лєґенда й інтриґа працювали, як знаємо, енерґійно. Політичні обставини склалися для неї корисно. Я думаю, що коли б кінець світовій війні був би пів року пізніше, вся ця аґітація була б скоро виявила своє правдиве обличчя й моральну вартість; брехня, як звісно, має короткі ноги. Та склалося інакше, на нещастя України та на вічну памятку по героях леґенди. Петлюра й тов. висадили у воздух молоду, по століттях щотільки воскреслу українську державність та кинули рідний край в божевільну, деструктивну анархію, якій покласти сякий-такий кінець прийшлося – о сороме! – московським большевикам. Обіцяні блага й ласки знаємо в що перемінилися, та мабуть небагато з тих українців, які тоді зловилися були на лєґенду, знає, що якраз Антанта, разом з Францією, були противні українському повстанню 1918 р. й рішучо перестерігали його орґанізоторів проти цього кроку, бажаючи заховати покищо Status quo з Гетьманом і Німцями (Німеччина навіть формально зобовязалася, умовами перемирря, не виводити своєї армії з України). Я не знаю чи Петлюра здібний сьогодні уявити собі правдоподібний хід українського життя, і взагалі східно-европейських відносин, як би Status quo був удержаний, та чи він може бачити ріжницю між тою можливістю і сьогоднішньою дійсністю на Україні; якщо так, то й годі продумати для нього більшої моральної кари”.
До справи повалення ще поверну. На черзі є обвинувачення Гетьмана Павла Скоропад-ського в москвофільстві чи то навіть просто в русицизмі. Про це маємо ряд голосів-відзивів ревних сторонників уенерівщини, отже – ворогів Гетьмана.
(продовження в СС ч.6)



“Cлово сеніорату” — видання Крайової булави УПС Пласту НСОУ.
Склад редакційної групи: головний редактор пл. сен. пр. Олег Климчук, ЧК, відповідальні за випуск: пл. сен. пр. Володимир Скоробський,ХМ, пл. сен. о. Сергій Прудко, ДК.
Вимоги до матеріалів: приймаються інформаційні та дискусійні матеріали про діяльність уладу й Пласту в цілому. Матеріали мають містити назву, текст, підпис (посаду або пластовий ступінь, ім’я та прізвище, курінь автора). Рукописи не рецензуються й не повертаються. Редакція залишає за собою право редагувати й скорочувати надіслані тексти. Листування з авторами й читачами ведеться на сторінках газети. Відповідальність за точність назв і дат несе автор. В електронному форматі матеріали подаються на адресу prudko@bigmir.net , в друкованому: а.с. 101, м.Вишгород, 07300