Інформаційна сторінка

Булави Крайової булавної

Уладу Пластунів Сеніорів Пласту НСОУ

СКОБ!
Дорогі подруги й друзі! Вітаємо вас на інформаційній сторінці Булави Крайової Булавної УПС. Сторінка створена, щоб уладові курені, осередки праці й сеніори самітники мали змогу оперативно отримувати інформацію про життя Уладу й усі актуальні справи. Маємо надію, що завдяки вам, особливо після 11 з`їзду УПС, тут ніколи не бракуватиме цікавої та корисної інформації й наперед щиро дякуємо всім, хто долучиться до наповнення сторінки.

неділя, 15 листопада 2009 р.

Слово сеніорату, ч.4, квітень 2005 р.Б.

Христос воскрес!........................... .
Уладові Пластового Сеніорату - 75!.. ...... .
Дистанційна нарада КБК УПС ................ .
пл. сен. пр. Журба. ВППП у Вишгороді ...... .
пл.сен.пр. Володимир Скоробський, ХМ.
Ідейні засади Пласту ....................... .
Організація руху в пластовому поході........ .
пл. сен. пр. Наталя Кузовеніна, 1 Тис.
Реколекції. ................................ .
І.В. Сапожников. Перші військові священики
чорноморського козацтв...................... .

ХРИСТОС ВОСКРЕС! ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!
З нагоди Воскресення Христового бажаємо веселих свят та обильних Божих ласк Начальному Пластунові, Головній Пластовій Булаві та Раді, всім крайовим проводам, Головній Булаві УПС, усім проводам куренів УПС та всім пластунам-сеніорам. Хай Всевишній Господь дасть усім нам велику ласку правильно розуміти Пласт та додасть нам усім потрібних сил правильно його провадити. Молімось, щоб воскреслий Христос вказав нам той шлях, по якому до щастя зможемо повести нашу Вітчизну!
……………………………………………………………………………………………………………...
Уладові Пластового Сеніорату – 75!

СКОБ усім!
Вітаю з днем Пласту!
Нехай цей день допоможе осмислити ще раз нашу історію – як давню, так і новітню – і нехай небо над нашим краєм і Пластом буде завжди чистим для польотів думок та ідей.
пл. сен. пр. Олег Климчук, ЧК,
булавний крайової булави УПС

……………………………………………………………………………………………………………
Дистанційна нарада БКБ УПС

14 березня – 24 квітня 2005 р. Б. відбулась дистанційна нарада булави крайового булавного УПС. На порядок денний винесено такі питання:
1. Про затвердження зразку бланку "Заява прихильника УПС”. Вирішили: рішення не прийняте.
2. Про затвердження зразку бланку "Заява” для осіб, що бажають стати дійсними членами УПС. Вирішили: рішення не прийняте.
3. Про реєстрацію осередку праці УПС ст. Чугуїв, Харківської області. Вирішили: Зареєструвати ОП УПС ст Чугуїв, головою ОП УПС затвердити пл.сен.пр. М. Мішньову.
4. Про організацію вишкільного табору УПС у червні-липні 2005 р. Б. Вирішили: Провести на Соколі Вишкільний табір УПС „ВиСоТа” з 27 червня до 10 липня 2005 р.Б. Призначити комендантом табору „ВиСоТа” пл.сен.пр. В. Скоробського, ХМ. Доручити йому сформувати провід табору, подати на наступні сходини БКБ УПС кошторис табору і плян його підготовки та переведення.
5. Про звіти членів булави зі своєї діяльности за період січень-березень 2005 р.Б. Вирішили: усім членам БКБ УПС до 30 квітня надіслати аналітичні звіти про роботу в БКБ УПС за квітень 2004 - квітень 2005, та заслухати ці звіти на наступних сходинах .
6. Про плани діяльности членів булави на 2005 р.Б. Вирішили: Подати до 1 травня пляни діяльности членів БКБ УПС, затвердити їх на наступних сходинах і скласти на їхній основі плян діяльности булави.
7. Про випуск "Слова Сеніорату" ч. 4. Вирішили: Затвердити запропонований зміст СС ч.4.
8. Про делегацію УПС України на XVI Велику Раду УПС. Вирішили: Майбутнім учасникам XVI ВР УПС на тижні 11 - 16 квітня зібратися в Києві для вироблення спільної позиції.
9. Про пропозиції щодо внесення змін у Правильник УПС. Вирішили: Внести запропоновані зміни на розгляд XVI ВР УПС.
10. Про внесення змін у Правильник ВД БКБ УПС щодо усталення порядку проведення сходин булави КБ УПС. Вирішили: Внести зміни у Правильник ВД БКБ УПС – визначити тривалість сходин булави 5 год.
11. Про матеріали щодо пластунів сеніорів 40-50-х років. Вирішили: запровадити порядок прийняття колишніх членів Пласту, а нині сеніорів таким: якщо є документальне свідчення чи особисте свідчення приятелів, що певна особа дійсно була заприсяжена, то вона не перходить через випробувальний термін, що вимагається для прихильників Правильником УПС. Якщо такого свідчення немає – випробувальний термін необхідно відбути.
12. Про докооптування до складу булави КБ УПС писаря. Вирішили: кооптувати писарем до складу БКБ УПС пл. сен. пр. Світлану Сороку.
13. Про проведення першого Вишколу попередньої пластової підготовки під патронатом булави КБ УПС. Вирішили: затвердити програму ВППП № 1 і видати її окремою збіркою.
18. Про надання відзначень УПС. Вирішили: документи повернути на доопрацювання. Повторно розглянути питання після того, як документи будуть оформлені належним чином.*
*Статтю про порядок оформлення й подання документів на підвищення ступенів і відзначення читайте в СС.ч5. – Ред.
……………………………………………………………………………………………………………...
Комендант ВППП пл.сен. пр. Журба

ВППП у Вишгороді.

19 березня 2005 р.Б. з рамена Булави УПС відбувся у м.Вишгороді на Київщині довгоочікуваний Вишкіл Попередньої Пластової Підготовки (ВППП) ч.1.
Цей вишкіл переносився двічі, одного разу зглядно на події Помаранчевої революції, другого разу через те, що накладалася сеніорська зустріч у Гористому й важко було поєднати два заходи водночас.
Сам вишкіл планувався за програмою дводенною, але з ряду обставин було вирішено Проводом перевести його в інтенсивному графіку за день. Програма вишколу ґрунтувалася на досвіді команди колишнього Київського Реґіону, котра діяла з 1999 по 2001 рр. й провела шість таких вишколів, а також досвіді команди друга Василя Щекуна 1994-1996 рр. - близько 14 вишколів. І хоча інструкторів від Булави УПС було більше ніж учасників - дев’ятеро проти п`яти - вишкіл відбувся успішно судячи із заключної ватри, на якій учасники поділилися своїми переживаннями та подяками за проведений з користю для них час, а також опитника по засвоєнні матеріялів вишколу.
Учасники вишколу відрізнялися за часом свого перебування в Пласті, досвідом та знаннями. Дві мами із смт. Коцюбинське, що належить до Станиці Київ, мали певний досвід і знайомство з Пластом. Одна з них, подруга Пушина, навіть подала заяву вступу до Осередку Праці УПС Станиці Київ, інша активно співпрацює з Пластом у Пластприяті впродовж двох років. Ще один із учасників вишколу із Вишгороду - друг «Філософ», «Вітрило», «Маленький Дикун», або ж просто Василь Карпенко, ВБ (ніяк псевдо не прилипне) - вже «Тертий калач» у Пласті. З його думками можна ознайомитися у «Слові Сеніорату» Ч.2, де розміщена його найбільша стаття, доволі дискусійна, але надзвичайно цікава. Ще двоє учасників із м. Ірпеня друг Ігор зі своєю сестрою Ганною з Пластом знайомі дещо менше, але Ігор вже був учасником сеніорської зустрічі у Гористому, й показав там себе під час дискусій, як людина, для якої Пластова ідея близька.
Щодо інструкторів можна сказати наступне. Майже всі вони за винятком коменданта, друга Отамана та подруги Ластівки є чи були членами Булави УПС. Заразом більшість із них мають досвід виховної та адміністративної праці в Пласті. Так, що досвіду інструкторам не бракувало.
Чому було вирішено проводити вишкіл для сеніорів саме сеніорами. Відповідь проста. Згідно до системи скавтінґу й пластової методи найкраще самовиховання відбувається в колі однолітків. До цього ж висновку прийшли самі сеніори під час ряду зустрічей й винесли з того рекомендації для Булави УПС, що сеніорів вишколюють сеніори.
Наступним завданням вишколу було розробити єдину програму ВППП і рекомендувати її для затвердження в КПС. Доречи, програма, за якою переводився вишкіл частково вже взята до вжитку КПС, але вона не повна і розрахована на триденний вишкіл. Три дні на практиці є нереальними. Людям важко «зірватися» з робіт у п`ятницю. Тому практично команда Київського Реґіону скоротила ВППП до двох днів, а цей вишкіл показав, що його можна згорнути і до дня (при умові, що учасники вже трошки знайомі з Пластом, - прим. ред.). Але найкращі результати на практиці ВППП показали в польових умовах. Тобто, людина йде на вишкіл як на табір, і живе в шатрах, готуючи собі їжу, розтаборюючись та живучи за програмою в таборових умовах. Таким чином, кілька точок вишколу, зокрема точка «таборування» проходить на практиці. Такі вишколи дають нагоду адептам Пласту пізнати «чар пластування», вони краще починають розумітися на пластовій методі «життя серед природи».
Власне, наступні вишколи Булава УПС плануватиме саме в таборових умовах. А заразом в планах створення Школи Сеніора, де ВППП стане одним із напрямків, з єдиною програмою, методою та підбором команди інструкторів. Інструктори муситимуть доопрацьовувати свої точки викладу, доповнюючи матеріяли ВППП, а самі вишколи проходитимуть в різних реґіонах, де до кістяка команди долучатимуться інструктори з цього реґіону.
Таким чином, пластуни сеніори зможуть готуватися до здачі проб на ступінь сеніора праці й довір`я та підвищуватимуть свою кваліфікацію, а Булава УПС координуватиме цією ділянкою.
Що це дає?
У висліді це дає нам підвищення якости вишколів і правильне розуміння Пластової ідеології та методи для прихильників сеніорату, що зменшить або унеможливить трактування в реґіонах Пласту«по своєму» та розбіжність думок щодо Ідеології Пласту на незмінних засадах, закладених у Трьох Головних Обов`язках і Пластовому законі.
……………………………………………………………………………………………………………...
Уклав пл.сен. дов. Володимир Скоробський, “ХМ”

Ідейні засади Пласту

У поміч виховникам до здачі юнацтвом точок:
на ступінь пластуна-учасника:
- знає напам’ять і пояснить Три Головні обов’язки пластуна;
- пояснить свою віру в Бога;
на ступінь пластуна-розвідувача:
-візьме участь у дискусії про Три Головні Обов’язки пластуна, де подасть приклади застосування їх в особистому житті.
Мета викладу: дати розуміння, чому в Пластове виховання закладено Три Головні Обов’язки, що є по суті віра, що підтримує віру (вірність) служінню Богові та Україні, яка роль традиції, нації в цьому, на чому має бути засноване благо України, які прикмети пластуна в житті (Пластовий Закон), тобто, як практично здійснюються Три Головні Обов’язки пластуна.
Способи викладу. Через мозковий штурм з’ясовуємо, як група розуміє, що таке присяга, що є благом для України. Далі підсумовуємо відповіді (10 хв.) й переходимо до викладу теми. На весь виклад відводимо 25 хв., на запитання й відповіді - 5 хв. у кінці. Загальний час - 45 хв.
Допоміжні засоби: маркери й великий папір.

Пластова присяга
„Присягаюсь своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі, щоб бути вірним Богові й Україні, помагати іншим, жити за Пластовим Законом і слухатись пластового проводу".

Присяга - це добровільна, звичайно урочиста заява, якою хтось зобов’язується безумовно і невідклично виконати якесь діло, жити або з усіх сил намагатися жити за точно визначеними умовами, а також не зробити якогось злого діла, хоч би які труднощі чи небезпеки довелося поборювати.
Предметом присяги пластуна можуть бути тільки зобов’язання чесні, не противні Божим законам, нашій християнській моралі.

Коли і де складаємо пластову присягу?

Пластову присягу складаємо перед пластовим стягом (прапором) — символом пластової ідеї та всієї організації або національним прапором. Робимо це прилюдно й урочисто. Найчастіше це відбувається у присутности куреня, можливо, на таборі або на курінному святі серед природи. Курінний провід організує свято так, щоб була святкова атмосфера.
Три Головні Обов'язки пластуна і пластунки:
1. Бути вірним Богові й Україні.
2. Помагати іншим.
3. Жити за пластовим законом і слухатись пластового проводу.
Що є благом для України на вашу думку ? (на ватмані записуємо думки учасників дисусії).
Перша абсолютна вартість для пластуна є Бог, друга - Україна. Пластун мусить чітко уявляти собі, в чому благо Батьківщини.
Благо України є:
1. Державна незалежність, можливість для українського народу вільно творити своє політичне, соціяльне, господарське і релігійне життя.
2. Об’єднання всіх українців, незалежно від їх територіяльного походження, церковної приналежности, соціяльного стану, в одну спільноту, що пройнята єдиним творчим прагненням і високим патріотизмом.
3. Справедливий державний устрій, який би підтримував лад в суспільстві, і в той же час забезпечував особисті права й волю кожного громадянина й сприяв розвиткові й прояву його здібностей, спрямованих для громадського добра.
4. Справедливий соціяльний устрій, при якому зникала і була б неможлива боротьба між окремими групами суспільства.


5. Високий рівень народного господарства та його справедлива організація, що забезпечувала б матеріяльний добробут усіх громадян, була позбавлена елементів експлуатації.
6. Розквіт духовної культури українського народу: науки, мистецтва, освіти. Піднесення її на такий рівень, щоб Україна стала передовою країною в світі.
7. Високий релігійно-моральний рівень українського народу, реалізацію в житті вчення Христа.
8. Високий рівень здоров’я українського народу, зведення серед нього до мінімуму всяких хвороб і виродження.

Що означає служба Богові разом зі службою Україні ?

Це означає, що добробут Батьківщини має бути заснований на засадах християнства.
Так розуміли життя кращі люди Київської Руси, що мужньо боролись з кочівниками, - Святослав Хоробрий, Володимир Великий, Володимир Мономах, Святий Антоній Печерський. Так розуміли їх запорожці, що своїми грудьми захищали “люд християнський” та клали за нього свої голови в звитяжній боротьбі з бусурменами. Так розумів їх Хмельницький і маси українського козацтва й селянства, що під проводом великого Гетьмана повстали проти польського панування.

Завдання служити Україні має бути усвідомлене як особистий обов’язок перед нею. Службу Батьківщині треба усвідомлювати не лише як свій особистий обов’язок, а як сенс всього свого життя, без чого не варто жити.

Джерелом натхнення в такій героїчній службі Батьківщині може бути лише свідомість обов’язків перед нею, сполучена з палкою любов’ю до неї, до свого народу. А любити свій нарід можна лише при наявності високої національної свідомости.
Треба уявляти собі український нарід як єдину спільноту, що об’єднує в собі покоління минулі, сучасні й майбутні, й відчувати свою єдність з цією спільнотою. Виховати таку свідомість і відповідне до неї почуття не так легко.
Служба Україні наказує підпорядковувати свої інтереси потребам українського народу.
Чи означає це зректися особистого щастя й радощів життя ?
Ні, не означає. В житі людини діє парадоксальний закон: “ хто шукає лише особистого щастя і робить основним правилом свого життя власне це шукання, той ніколи не знаходить щастя”. Бо тоді життя людини робиться егоїстичним і дрібничковим, і це ніколи не задовольнить людського духа. Справжні радощі, що охоплюють всю істоту людини і підносять її на височінь, мають тільки ті, що служать великій ідеї.

Поставленні вище завдання можуть бути здійсненні через виховання молоді: морально-релігійне, національно-патріотичне, інтелектуальне і фізичне. Відповідно до цього і мусить бути побудована система педагогіки в Пласті.
Але не треба забувати, що педагогічний процес – єдиний, що всі названі вище види виховання органічно поєднані між собою, жоден з них не треба мислити без іншого.
Єдність педагогічного процесу відповідає єдності психіки людини і стає одною з найважливіших передумов її гармонійности.
1. Вірність Богові й Україні.
Що є вірність, віра в Бога ?
Пластун, пластунка вірить в Бога і шанує Його. “Бог, — каже святий Атанасій, - вище всякої сутности і всякого розуміння, тому що Він – трансцендентне Добро і Краса”. Служити Богові — значить здійснювати ці ідеали в житті.
Саму віру не можна розглядати як властивість душі, що дається людині без усяких зусиль.
Віра (вірність) є дар Божий, але людина має підготувати себе, щоб сприйняти Його. Крім того, віра може хитатись, занепадати і навіть переходити в безвір’я.
Тому в і р а є доброчинність.
Пластун-християнин повинен бути твердим у своїй вірі, переборювати як внутрішні сумніви, так і зовнішні спокуси. Справжню віру не слід змішувати з легковірністю й забобонами. “ Не всякому духу вірте, - каже апостол, - але випробовуйте, чи від Бога він”. Тому Теодосій Печерський пише: ”Коли хтось тобі скаже, що ту й іншу віру дав Бог, ти відповідай: хіба Бог двовірний ? Чи ти не чуєш, що написано: один Бог, одна віра, одне хрещення? І чи не сказав Апостол Павло: коли ангел благовістить вам інакше, ніж ми благовістили, анафема хай буде”.
Про це каже засновник Пласту О.Тисовський:
”Тому українські пластуни кріпко держаться віри й обряду своїх предків. Немає й не може бути між нами таких, що ради яких-небудь користей, вигід чи почестей зміняли б свій обряд, уже не згадуючи про віровизнання, бо це б було торгування святощами. Усі ми не тільки зараховуємо себе до віруючих християн, але й стараємося як слід виконувати обов’язки, які накладають на нас наша віра і обряд. Людина, що вірить у Бога, що шанує і цінить святощі, має внутрішній спокій, перший і основний завдаток особистого щастя, А ми, пластуни, хочемо бути щасливими й спричинятися до щастя інших”.

Віра є основою другої християнської доброчинности – н а д і ї.

Надія - є вияв твердости й міцности віри.
Основою надії є віра у Всемогутнього Бога, в Його благість, у Його Провидіння. Євангеліє вчить, що все перебуває в руках Божих, що Отець Небесний піклується про кожного з нас, що без Його волі жодна волосина не впаде з нашої голови. У світі панує встановлений Богом моральний лад. Кожен одержує по своїх заслугах, кожне добре діло не залишається без нагороди, кожен злий вчинок буде покараний.

Отже, Євангельське вчення про Боже Провидіння, про праведний суд Божий і хресні страждання Христа є здорова основа християнського оптимізму.

Справжній пластун-християнин ні при яких обставинах не втрачає надії й бадьорости. Він терпляче зносить невдачі й нещастя, бо знає, коли він буде ходити по шляхах Господніх, Бог не залишить його. Він зносить мужньо навіть несправедливі страждання, бо знає, що Господь воздасть йому, коли не в цьому житті, то в майбутньому. В душі пластуна-християнина завжди царює душевний спокій і радість. Але це не спокій і радість на ґрунті матеріяльного добробуту і тілесних втіх Це мир і радість у Господі. Пластун-християнин почуває себе спокійним тому, що він вірить, що у світі над усім панує воля Всеблагого Промислителя, і тому його не турбують всякі дрібниці й несподіванки щоденного життя. Але душевний спокій, до якого мусить прагнути пластун-християнин, не слід змішувати з самозадоволенням у ставленні до себе й байдужістю у ставленні до інших, як, наприклад, у буддизмі - релігії суворого аскетизму, в основі якого покладено заперечення всього земного, як гріховного й злого, релігії найглибшого песимізму, який наповнений егоїзмом “нірвани” – стану, коли людина відмовляється не тільки від радощів життя, не тільки від світу, а й від свідомости свого “я”, розпливаючись в безмежному бутті, або ж від магометанства з його фаталізмом та рабським страхом людини перед немилосердним Аллахом.
Жива віра сполучається з л ю б о в‘ю.
Це перш за все любов до Бога. Відчуваючи Його як Абсолютне Благо, пластун-християнин любить Його всією своєю душею, всіма своїми думками.
Сам Бог є Абсолютна Любов, а створіння світу – акт Божественної Любови. Найвищим виявом Божої Любови до людини є втілення Христа і Його хресні страждання за гріхи людей. Отже, “хто в любові перебуває, в Бозі перебуває”.
Тому першим заповітом християнської моралі є любов до Бога і до людини. “Возлюби Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всіма думками твоїми. Це є перший і найбільший заповіт, другий, подібний до нього: возлюби ближнього свого, як самого себе”.
Перший заповіт Христа, як сказано в Євангелії, є любов до Бога, другий – любов до ближнього. Але ці два види любови нерозривно пов’язані між собою. “Хто каже, що любить Бога, а брата свого ненавидить, каже неправду”. Любов вірність Богові – це любов у Христі і через Христа. “Я дорога, і правда, й життя, - сказав Христос, - До Отця не приходить ніхто, як не через Мене. Коли б то були ви пізнали Мене, ви пізнали б Мого Отця. Я – в Отці, і Отець в Мені” (Ів. 14, 6-11).
З любов’ю до Бога органічно сполучається любов до ближнього. Симпатія, взаємна любов є основою суспільного життя. Всі християни об’єднуються в Церкві, що її головою є Христос.
У стосунках з людьми пластун-християнин мусить бути лагідним і доброзичливим, утримуватися від заздрости, гордощів і честолюбства, бути чесним і правдивим, не красти, не вбивати. В такому ж дусі мають розв’язуватись і міжнародні відношення. Для пластуна-християнина не мусить бути ні еліна, ні юдея, ні скіфа; всі люди - брати у Христі. Тому християнство є релігія миру. “Слава на небі Богу і на землі мир, між людьми благовоління”, - співають у Церкві в святоРіздва Христового. Всяка національна боротьба ворожа духу християнства. Християнські народи мусять прагнути до мирного співжиття народів усього світу, до того стану міжнародних відношень, при якому кожна нація могла б вільно працювати, розвивати свої здібности, збагачувати свою і вселюдську культуру і цим наближатись до Царства Божого.
Але, як і у стосунках між окремими людьми, так і в міжнародних відносинах, діє зло, так звані панівні нації намагаються ширити й зміцнювати свою владу й підкорювати собі нові народи. Це є таке ж зло, як грабунок і вбивство. Боротьба з цим злом така ж обов’язкова, як і зі злом у стосунках між окремими людьми. За високу честь письменники княжого періоду визнавали любов до Батьківщини. Смерть за рідну землю визнавалась за почесну й славну, за виконання обов’язку перед Батьківщиною. “Краще на своїй землі кістками лягти, ніж на чужій землі славним бути”, - написано у Волинському літописі.
Відомий український мандрівник ігумен Данило під час подорожі увесь час думає про свою Батьківщину і, будучи в Єрусалимському храмі, з великою побожністю ставить свічку за землю Руську та за її князів.
В чому виявляємо свою віру, надію, любов ?
Віра , надія, любов до Бога передусім виявляються в м о л и т в і .
“Не лінуйтеся до церкви ходити, - повчає Лука Жидята, письменник княжих часів, - на заутреню, на обідню й на вечірню, а в своїй хатині, коли йдете спати, Богу помоліться і тільки тоді лізьте на постіль. В церкві стій зі страхом Божим, не розмовляй, не думай (чогось стороннього), а моли Бога всією думкою, щоб простив тобі Бог гріхи”.
Пластун-християнин має також дотримуватись постів.
В піднесеній, поетичній формі пише про це Володимир Мономах: ”Засяяла весна постово і квіти покаяння! Очистімо себе, браття, від всякої крови тілесної і душевної і, співаючи Світодавцеві, промовмо: ”слава Тобі, Чоловіколюбче!”.
Вірність Богові пластуни виказують на практиці.
Пластуни живуть згідно християнських моральних засад життя .
• Вони поширюють правду, знання й науку. Вони словні й справедливі перед іншими , стараються ставитися до других так, як вони хотіли б, щоби ті ставилися до них.
• Вони творять добро і виявляють любов до ближнього своїми добрими ділами.
• Вони відчувають обов'язок дбати про добро інших чи то в родині, чи школі, чи в гуртку.
• Вони дбають про добро інших сотворінь (наприклад звірят), рослин і природи загально (не нищать природи, дбають про екологію).
Пластуни любуються красою природи, створеної Богом, і творами людського мистецтва як актом творчости й уподібнення Творцеві. Вони розвивають відчуття краси й притримуються естетичних норм в своїй поведінці, мові й вигляді.
• Пластуни обстоюють гідність людини.
• Пластуни трактують людину як повноцінну особу, тому нікого не принижують, ні над ким не насміхаються, ні особисто, ні під час пластових занять чи ритуалів.
• Пластуни трактують інших як гідних, не другорядних. Хто б то не був — чи це новак, юначка, тарший пластун, сеніор чи стороння людина — до всіх ставляться чемно, з повагою.
• Пластуни не принижують людини своєю критикою. Коли треба звернути увагу, критикують вчинки, не особу. Роблять це чемно й неприлюдно.
• В особистих стосунках пластуни поважають гідність свою та іншої особи. Для них статеві стосунки не можуть бути виявом влади над іншою, слабшою особою. Вони не трактують іншу особу, як засіб для задоволення своїх фізичних пристрастей. Для пластунів особисте життя не є предметом жартів і насмішок.
Традиції
Яка роль традиції в розвитку людини (людства) ?
Роль традиції в розвитку людства можна порівняти з функцією пам’яти окремої людини. Основна функція пам’яти полягає в збереженні набутого досвіду попередніх поколінь іденфікацією особи зі спільнотою. Отже це функція консервативна. Якби людина не володіла пам’яттю попередніх поколінь, припинився б поступ у її розвиткові, лише попередній досвід дає їй можливість з успіхом пристосовуватись до умов життя боротись за своє існування. Таке ж саме значення традиції в розвитку людства й окремих націй. Поступ можливий лише тому, що молодші покоління отримують від старших певні здобутки культури. Через це молодшим поколінням не потрібно започатковувати новий культурний рух: їм потрібно лише продовжувати й вдосконалювати те, що вже здобули предки.
Надзвичайно важливу ролю відіграють традиції в збереженні нації.
Що є на вашу думку нація ?
Нація – це цілість поколінь минулих, сучасних і майбутніх. Цю цілість підтримують передусім традиції. Завдяки їм зберігається й розвивається національна мова, без якої неможливе існування нації, зберігається релігія, звичаї, здобутки мистецької творчости, світогляд, народні ідеали - все те, що створює обличчя народу. Що відрізняє його від інших народів. Отже, відмова від національних традицій рівнозначна відмові від своєї національности.

Пластуни, шанують й зберігають традиції своєї нації, але не зупиняються на них, не замикаються у вузькі рамці своєї традиційної культури, а беруть від інших народів їх кращі здобутки, органічно перероблюючи їх, відповідно до інтересів і психології свого народу.

Основним в традиціях є здобутки духовної культури й передусім народні ідеали, що міцно пов’язані зі світоглядом, релігією й мораллю. Коли ідеали ці високі й здорові, то це перша запорука того, що нація з честю витримає найтяжчі іспити історії й збереже себе в найтяжчих умовах внутрішнього й міжнародного життя. Що з успіхом доводить історія Пласту, який не лише зберіг кращі традиції своєї нації, але й акумулював до національної психіки багато традицій різних народів створивши таким чином Пластові традиції які органічно переплетені з минулим, сьогоденням й творять таким чином майбуття.

(Тут варто привести приклади традицій , що плекаються в Пласті: Різдво, Різдвяна свічечка, Вифлиємський вогонь Миру, стійки біля Гробу Господнього, свято Миколая, Андріївський вечір, свято Івана Купала. Також варто зазначити гурткові, курінні традиції та інше).

Українська мова

Яку роль відіграє мова ?

Мова - це генотип нації, народу. Втрата мови - втрата своєї ідентичности, свого обличчя.
Науковці стверджують, що дитина вихована в чужому мовному середовищі не може в повній мірі використати свій потенціял закладений у неї на генетичному рівні попередніми поколіннями. Сьогодні в Україні українська мова державна, але пластуни і пластунки завжди звертали особливу увагу на українську мову. Чи то в часи окупації українських земель, чи то розкинені по світі в діаспорі, пластуни старалися вживати українську мову як розмовну мову між собою. Спілкуватися українською мовою - це невід'ємна частина бути українським пластуном.

Використана література:
Олександер Тисовський “Життя в Пласті”, Нью-Йорк - Торонто, 1969.
“Пластовий довідник”, ГПБ Торонто-Канада, 1999.
Григорій Ващенко “Виховний ідеал”, “Полтавський вісник”, 1994.

Для кращого засвоєння теми викладу наприкінці ставимо підсумовуючі запитання.

Запитання:

1. В чому полягає благо України ?
2. Як ви розумієте службу (вірність) Богові та Україні ?
3. Чи маємо ми зректися особистого щастя та радощів у службі Богові та Україні ?
4. На яких трьох християнських доброчинностях має втілюватися ідеал вірності й служіння Богові й Україні ?
5. З чим можна порівняти роль національної традиції у вихованні особистости ?
6. До чого рівнозначна відмова від національних традицій ?
..................................................................
Вишкільний Сеніорський Табір „ВиСоТа”
Мета табору:
Подати як мінімум обсяг практичних навичок які обіймають в собі три юначі етапи пластування та ідеології Пласту.
Створити навчальну програму, що дозволяє випробувати різні моделі поведінки і взаємодії з іншими людьми, набути навичок командної роботи, зробити внесок у досягнення спільної мети.
Стати Школою особистого зростання, яка дає змогу краще пізнати себе й інших людей, відчути свої сильні і слабкі сторони, вийти за межі своєї "зони комфорту", відкрити нові можливості для самореалізації.
Вишкільний Сеніорський Табір „Висота” - має стати необхідним і зобов’язуючим, для тих прихильників УПС які готуються до складення Пластової Присяги.


Концепція табору: знати – значить вміти.

Ціль: здобути навички практичного пластування та ідеології Пласту.

Засоби: інструктажі, практичні вправи, навчально-тренувальні комплекси, тренінги командної взаємодії успішного і безпечного проведення мандрівки.

Гасло: Вартуй! Мудрість, мужність, честь!

Час тривання табору: 14 днів

Місце: табір-музей гора Сокіл

Провід табору:

Старшина:
Комендант – пл.сен.пр. Володимир Скоробський «ХМ»
Заступник коменданта з виховної роботи (духівник) пл.сен. о. Сергій Прудко «ДК»
Писар –пл.сен-ка Юля Жданович
Лікар пл.сен.прих. Ігор Потеряйко

Булава:
Бунчужний – пл.сен.пр. Василь Щекун «ЦМ»
Провідник ланки інструкторів
Інтендант
Кухар
Інструктори – 3 особи
Всього: 10 осіб

Учасники :
20 осіб, вік від 30 років
Стать: чоловіча й жіноча
Загальна кількість:30 осіб
Таборовий виряд:
Сокири 2 шт.
Пилки дворучні 1 шт.
Пилки туристичні дротяні 2 шт.
Лопатки саперні 5 шт.
Ракетниця 2 шт.
Альпійська линва 2 бухти по 50 м
Репшнур (страховочний) 70 м
Карабіни альпійські 12 шт.
Казани 5 –ти літрові 6 шт.
Поліетиленова плівка 40 м
Пластикові відра 10 л 4 шт.
Пластикові миски 5 л 3 шт.
Черпаки 3 шт.

Термін проведення табору «ВиСоТа» з 21.06 по 04.07.2005 р.Б.

Теми 1день
27.06.05
2 день 3 день 4 день 5 день 7 день
2.07.05
неділя 6 день 8 день 9 день 10
день 11
день 12
день 13
день 14день
10.07.05 Кількість годин
Табірництво 4 4 8
Піонірка 4 4 2 2 12
Самозахист 2 2 2 2 2 2 2 2 2 2 20
Ідеологія 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 12
Сигналізація 4 4 4 2 14
Мандрівництво 4 4 4 12
Картографія 4 4 4 2 14
Психологія 4 4 8
Медицина 4 4 2 2 12
Тренінг 11 11
Духовні бесіди 0.30 0.30 0.30 0.30 0.30 0.30 0.30 0.30 0.30 0.30 0.30 0.30 0.30 0.30 7
Час молитви 0.30 0.30 0.30 0.30 0.30 0.30 0.30 0.30 0.30 0.30 0.30 0.30 0.30 030 7
Служба Божа 2 2
Фізична праця 6 6
Мандрівка 24 24 48
Ігри 3 2 5
12 12 12 12 12 12 12 12 12 12 12 12 192
Навчання
Фізпідготовка
Сон
Відпочинок
Час на їжу 8
2
7
5
2 8
2
7
5
2 8
2
7
5
2 8
2
7
5
2 8
2
7
5
2

7

2 8
2
7
5
2 8
2
7
5
2 8
2
7
5
2 8
2
7
5
2 8
2
7
5
2 10

7
5
2 16

8 16

8 122
20
100
55
24

Рамовий порядок дня.

Час дозвілля підготовки та споживання їжі, сну Погодинний розклад Порядок таборового життя Час занять
5 хвилин 6:00 Вставання
6:05-7:05 Система самозахисту 1 година
25 хвилин 7:05-7:30 Вмивання впорядкування
7:30-8:00 Час молитви і духовної бесіди 30 хвилин
15 хвилин 8:00-8:15 Ранній звіт(піднесення прапора, наказ)
30 хвилин 8:15-8:45 снідання
15 хвилин 8:45-9:00 Миття посуду підготовка до занять
9:00-13:00 Заняття 4 години
1 год.30 хвилин 13:00-14:30 Обід, миття посуду, відпочинок
14:30-18:30 Заняття 4 години
18:30-19:30 Система самозахисту 1 година
30 хвилин 19:30-20:00 Вечеря, миття посуду
20:00-21:30 Час молитви і духовної бесіди 30 хвилин
15 хвилин 21:30-21:45 Вечірній звіт(опущення прапора)
15 хвилин 21:45-22:00 Підготовка до ватри( вогника)
45 хвилин 22:00-22:45 Ватра (вогник)
15 хвилин 22:45-23:00 Підготовка до сну
7 годин сну 23:00-6:00 Нічна тиша
5+7 =12 годин 12 годин

Навчально-тренувальні комплекси. Тренінги. Іспит.

Командна взаємодія є основою успішного і безпечного проведення туристичної мандрівки. Міру командної взаємодії в туристичних групах характеризують терміном "сходженість". Досягнення максимальної "сходжености" можливе лише за умови подолання туристичною групою зі сталим складом багатьох маршрутів різної категорії складності, а це справа не одного року. Прискорити цей процес дозволяє спеціальний тренінг командної взаємодії (Каrl Роhnkе та ін., 1977-1999, із змінами та доповненнями).
Тренінг командної взаємодії являє собою спеціальну одноденну програму, розраховану на одну або кілька груп у складі 8-15 осіб, що включає ігри і вправи, які з тих чи інших причин є певним випробуванням для учасників майбутнього туристичної мандрівки. Причому в багатьох випадках успішне розв'язання поставлених завдань на перший погляд здається недосяжним. Основною метою тренінгу і його реальним результатом є швидке об'єднання учасників майбутньої мандрівки в єдину злагоджену команду.
Зміст тренінгу командної взаємодії полягає у виконанні цілком конкретних фізичних та інтелектуальних завдань, де на поставлене запитання не дається відповіді. Група повинна відшукати можливість його розв'язання шляхом продумування і практичного випробування різних варіантів, відмови від помилкових, якщо треба, почати спочатку, і так доти, поки не буде досягнуто позитивного результату.
Більшість вправ вимагає від учасників колективної роботи над розв'язанням проблемного завдання. При цьому необхідно рахуватися з індивідуальними особливостями кожного учасника (статура, фізична сила, спритність, рівень освіченості і т. ін.). Успішне виконання групою завдань і вправ тренінгу можливе лише за умови об'єднання фізичних і розумових зусиль кожного учасника.
Вправи містять у собі необмежені можливості для практичного відпрацювання у групових взаєминах таких моральних категорій, як довіра, відповідальність, значущість особистості, індивідуальний внесок і т. ін. В ході їх виконання кожний зможе пройти тестування на свої особистісні якості, свою роль і місце в групі, відкрити для себе межі своїх можливостей, повірити в свої сили, стати незамінним учасником походу.
Після виконання чергової вправи група може обговорити результати, оцінити винахідливість, гнучкість, ініціативність кожного. Такі вправи дуже корисні з огляду на їх практичне значення для процесу вироблення і ухвалення рішення, рольового розподілу між членами групи, визначення функцій кожного учасника в розв'язанні поставленого завдання.
Таким чином, тренінг командної взаємодії являє собою:
 Захоплюючу гру, учасники якої можуть повеселитись і розслабитись, одержуючи задоволення від самого процесу гри;
 Навчальну програму, що дозволяє випробувати різні моделі поведінки і взаємодії з іншими людьми, набути навичок командної роботи, зробити внесок у досягнення спільної мети і т.п.;
 Школою особистого зростання, яка дає змогу краще пізнати себе й інших людей, відчути свої сильні і слабкі сторони, вийти за межі своєї "зони комфорту", відкрити нові можливості для самореалізації.
Результат тренінгу командної взаємодії для конкретної групи визначається перш за все цілями і потребами її членів, їх очікуваннями і уявленнями, мотивацією і готовністю до дії та іншими факторами. Для когось він стане поштовхом до самовдосконалення і зростання, для інших - звичайною розвагою чи переключенням на інший вид діяльності.
Роль тренінгу командної взаємодії можна визначити за його основними практичними результатами.
Досвід. У даному випадку йдеться про досвід колективної діяльності, досвід взаємодії, досвід участи. Це може стосуватись як виконання певних дій (падіння й підтримка, ходіння по жердині, пролізання крізь вузькі отвори, "павутиння", страховка і самостраховка і т. ін.), так і взаємодії (досягнення згоди, взаємна підтримка, колективна розробка плану дій та ін.), особистої участи (подолання страху, усвідомлений вибір, досвід подолання).
Почуття, переживання, емоції. Учасники тренінгу переживають яскраві і сильні почуття: смак перемоги і гіркоту поразки, страх і захоплення, довіру, прихильність, відчуття ліктя і т. п.
Усвідомлення, відкриття. Усвідомлення набутого досвіду і пережитих почуттів зміцнюється в ході колективних обговорень або індивідуального спілкування. Інструктору належить у цьому процесі посередницька роль; крім того, він є у групі своєрідним фактором психологічної безпеки.
Уроки і висновки. Урок тут слід розуміти, як узагальнення і усвідомлення набутого досвіду розв'язання певних змодельованих ситуацій і поширення його на подібні життєві ситуації.
Нові моделі поведінки. Використання здобутих уроків, як вихідних установок для подальших дій може стати основою для виникнення нових моделей поведінки, що передбачають рольовий вибір (узяти на себе керівництво якоюсь справою чи, навпаки, відмовитись на користь когось іншого; визнати свою персональну відповідальність за загальний результат чи відмежуватись від цього і т. п. Тренінг створює для цього оптимальні умови. Нова модель (лінія) поведінки може бути вільним вибором учасників, хоча може бути пов'язана і з умовою завдання. Вона може мати як усвідомлений, так і неусвідомлений характер (свого роду автоматичне повторення набутого і закріпленого досвіду). Пропоновані в ході тренінгу ситуації можуть передбачати також використання звичних моделей поведінки, що дозволяє перевірити їх ефективність і придатність у тих чи інших ситуаціях. Усвідомлений вибір старих моделей поведінки, безумовно, теж є результатом тренінгу.
Нема ніяких підстав вважати одні результати тренінгу важливішими за інші. Мета тренінгу і завдання інструктора полягають у тому, щоб забезпечити досягнення максимального індивідуального і колективного результату.
Інструктор може впливати на результати виконання вправ учасниками тренінгу шляхом їх добору і відповідної послідовності виконання з поступовим наростанням складності, а також через надання процесу обговорення певної спрямованості. Важливо також, щоб інструктор потурбувався про створення умов для максимально ефективної участі у тренінгу як кожного окремого учасника, так і групи в цілому. Ось головні з них.
Атмосфера гри. Сприйняття всього, що відбувається, як гри дозволяє учасникам ризикувати більше, ніж у звичайних умовах. Можливо, в якийсь момент учасники зможуть усвідомити, що повторюють у процесі гри те, що звикли робити в повсякденному житті. Але не слід робити їм з цього приводу зауважень, щоб вони взагалі не відмовились від участі в тренінгу.
Свобода вибору, брати участь у грі чи ні і в якій формі. Повага до індивідуального вибору кожного. Відсутність будь-якого тиску з боку інструктора, примушування брати участь у грі.
Відсутність змагальности. Дуже важливо, щоб усе, що відбувається в ході тренінгу, не сприймалося як змагання з іншою командою: головною установкою у змаганні є виграш. Якщо ж учасники не будуть порівнювати себе з іншими командами, вони зможуть сконцентруватись на досягненні максимального результату. Це є запорукою ефективності особистої участі і ефективності командної взаємодії.
Фізична і психологічна безпека. Безпека є головним принципом тренінгу. Всі його вправи розраховані на людей із середніми фізичними можливостями. При тренуванні, спрямованому на підтримку, страховку і самостраховку, інструктори відповідно до діючих правил організовують додаткові заходи безпеки. Під час тренінгу обов'язкова присутність у команді спеціально підготовлених психологів та педагогів, інструкторів з туризму, лікаря або санінструктора.
Особливості вправ тренінгу командної взаємодії. Весь комплекс вправ тренінгу спеціально розроблений для тренування командної взаємодії в туристичних групах різної міри "сходжености" (починаючи тими, де учасники вперше бачать один одного, і закінчуючи групами, члени яких знають один одного протягом багатьох років). Характерною особливістю вправ тренінгу є те, що їх неможливо двічі виконати однаково. Кожний раз їх результати нові, іноді досить несподівані для учасників.
Командна взаємодія у вправах тренінгу передбачає ситуації, пов'язані з вибором міри виклику; інтерпретацією; досягненням згоди; безпекою; творчим підходом, пошуком рішення; відповідальністю; довірою; взаємодією; вибором, його усвідомленням; чесністю; концентрацією, зосередженістю; націленістю на результат; важливістю внеску кожного і т. ін.
Деякі вправи є свого роду випробуванням, пов'язаним із необхідністю фізичного контакту з іншими учасниками. Це має важливе практичне і психологічне значення для відпрацювання дій в екстремальних ситуаціях, страховки і самостраховки.

Умовно ці етапи можна поділити на групи:
 технічно складні (навісна переправа, підйом або спуск по вертикалі, переправа по колоді тощо);
 технічно нескладні (переправа на плавучих засобах, підйом або спуск по схилу, траверсування схилу, пересування по купинах, транспортування потерпілих і т. ін.);
 без фізичного навантаження (зав'язування вузлів і обв'язок, надання першої допомоги, спортивне орієнтування і т. п.);
 закріплення туристичних навичок (встановлення намета, розпалювання багаття, пакування наплечника тощо).
При постановці дистанції важлива логічна послідовність етапів. Це досягається дотриманням загальних правил:
 доцільне паралельне розміщення 2-3 ниток маршруту;
 подолання етапів дистанції бажано здійснювати в природних умовах (навісна переправа - над струмком або яром, загата або купини - на заболоченій ділянці;
 визначити місце для старту і фінішу;
 технічно складні етапи зручніше долати на початковому відрізку дистанції;
 у складних етапах може бути задіяна частина команди, а можна піти шляхом встановлення контрольного часу;
 якщо програмою передбачено перехід водойми убрід, доцільно поставити його в кінці траси.
Важливо вдало обрати місце. Наявність водних об'єктів, пересічної місцевости, порослих лісом ділянок дозволяє розробити цікаву дистанцію.

Заключним іспитом табору «Висота» є дводобова мандрівка для груп двох рівнів. Щоб бути допущеним до мандрівки кандидат має скласти іспит.
Іспит побудовано на системі тренінґу командної взаємодії турніру двох рівнів. Це спортові змагання (біг, перешкоди, боротьба) й пластова (скавтська) вправність (якість і швидкість), опанування заплянованої для кандидата спеціялізації + зв’язок та топографія. Кандидат мусить набрати не менше, як пересічну кількість точок всіх учасників.
Передумовою іспиту є, щоб кандидат мусів у чомусь переважати всіх інших, або мати якусь спеціяльну заслугу під час ви шкільного табору. Іспит можна повторювати.
По іспиті кандидати мусять відбути мандрівку у групі 6-8 осіб. Відстань приблизно 50 км. Умови подорожі розраховані на два рівня. В одному випадку дається напрямки, відстані й прикмети, за якими знаходити наступні інструкції (2 рівень). В іншому (1 рівень) кандидат сам проектує свій шлях по мапі залишаючи польові знаки для групи другого рівня яка йтиме слідом.
Спільною є заборона брати харч і виряд. Нічого, крім ножа, сірників, мап, олівців та паперу до роблення шкіців місцевостей. Заборонено заходити до сіл. Уникати контакту з людьми.
Завдання: якісна й важлива інформація: добрі місця на табір, переходи через болота, броди, харчові можливості, місцевості чимсь спеціально цікаві, багатство тварин, поклади мінералів.

Висліди таборування:
Кандидати першого рівня які успішно завершують мандрівку стають кандидатами на інструкторів «Академії Сеніора», спеціялізаційного інструкторського вишкільного табору.
Кандидатам другого рівня які успішно завершать мандрівку записується здача точки на пробу сеніора праці.
Учасники табору які не здали успішно іспит і не стали учасниками мандрівки ставиться відмітка про відбуття табору «Висота» без запису здачі точки на пробу сеніора праці. І дається можливість наступного року ще раз перейти табір «Висота». Якщо такий учасник вдруге не складе успішно іспиту, то він втрачає можливість ще коли-небудь потрапити на табір «Висота».

......................................................................

ВИШКІЛЬНИЙ СЕНІОРСЬКИЙ ТАБІР
«ВиСоТа»
КАРТА ЗГОЛОШЕННЯ
кінцевий термін зголошення 15травня 2005 року
заповнювати точно і виразно
Термін проведення табору «ВиСоТа» з 27.06 по 10.07.2005 р.Б. від`їзд 11.07.05
Місце: табір-музей гора Сокіл.
Частина А. Особисті дані.
Ім’я та прізвище кандидата: _______________________________________________________________
Точна адреса з поштовим індексом: ________________________________________________________
___________________________________________________ телефон: (______) ___________________
Електронна адреса: ________________ @ ___________________________________________________
Дата народження (дд/мм/рік): ____/_____/_______ Віровизнання: _______________________________
Станиця: _______________________ Курінь УПС:____________________________________________
Назва /університету/роботи:_______________________________________________________________
Факультет: ___________________________________________________ На якому курсі: ___________

Частина Б. Пластовий життєпис.
1. Основні факти.

Дата вступу до УПС: ____________________________________________________________________

2. Пластові діловодства, виконання обов’язків у проводі куреня УПС, станиці, ОП УПС.
Подати точну назву кожного діловодства та час виконання (напр. від вересня 2002 р. до квітня 2003 р. – в.о. писаря Станиці Київ). Вписати останні три, починаючи від найновішого.
__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

3. Пластові табори та вишколи.
Подати час, вид табору, вишколу, місце і прізвище коменданта та зазначити “учасник” (якщо був учасником) або точну функцію (якщо був у проводі) (напр. 2-18 серпня 2004 року, мандрівний табір “Стежками героїв” в районі Чорногори – ст.пл. В.Примірний, учасник). Вписати останні два, починаючи від найновішого.
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

4. Юнацькі вмілості, які може викладати як інструктор.
Подати точну назву кожної вмілости, дату коли був екзаменатором (напр. мандрівництво – серпень 2000 р. – пл.сен.прих. В. Примірний).
___________________________________ _________________________________________________
___________________________________ _________________________________________________
___________________________________ _________________________________________________. Діяльність поза Пластом
В церкві, громаді, участь в спортивних командах, гра на інструменті, осяги в науці тощо).
______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Частина В. Есе про членство в Пласті.
Напиши власноручно або надрукуй короткий есе на тему “Чому я прийшов до Пласту?”. Есе повинен поміститись на двох сторонах одного аркуша формату А4. Цю картку долучи як 3 і 4 , відповідно їх позначивши. На початку сторінки 3 напиши своє ім’я та прізвище.

Частина Г. Почерговість знання практичного пластування.
Познач нижче подані ділянки від 1 (найкраще) до 4 (найслабше) відповідно до рівня і обсягу Твого знання окремо у кожній групі ділянок:
І група: мандрівництво: ___ самозарадність: ___ сигналізація: ___ І-ша допомога: ___
ІІ група: куховарення: ___ картографія: ___ природознавство: ___ піонірка: ___

Частина Ґ. Заява та поручення.
Заява кандидата
Я бажаю здобути навики практичного пластування та скласти пробу на ступінь сеніора праці, зобов’язуюсь якнайкраще підготуватись і бути зразковим учасником ВСТ «ВИСОТА».

Підпис кандидата: Дата:
__________________________ _____________________

Поручення осередкового УПС та станичного (обов’язкове)

Я поручаю ________________________________________ на учасника «Висоти». Він має дуже добру пластову поставу, виявляє здібності до провідництва та в майбутньому може бути добрим пластуном сеніором.
Ім’я та прізвище __________________________________________________________
Точна адреса _____________________________________________________________
Підпис осередкового _____________Дата__________ Телефон (______)____________
Підпис станичного ______________ Дата __________ Телефон (______) ____________
УВАГА !!! Заповнення та виконання
УСІХ частин/завдань із зголошення є ОБОВ’ЯЗКОВИМ !!!

Вкладка учасника 210 гривень, доїзд за власний кошт!
Сеніор – це людина яка має себе забезпечувати й допомагати Пластові не лише своєю працею але й матеріально!


Зголошення висилайте на адресу:
08298, Київська область смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова 2 б, кВ.32
ВСТ «ВИСОТА» Володимирові Скоробському
Електронна адреса: zhurba@wideport.com.ua

....................................................................

ОРГАНІЗАЦІЯ РУХУ В ПЛАСТОВОМУ ПОХОДІ

Пересування в польових умовах. Порядок і режим руху.

Традиційними і найпоширенішими способами долання відстані під час походу є піший хід, у зимових умовах при наявності снігового покрову - ходіння на лижах, на водних об'єктах - плавання на човнах. Пересування має бути ефективним і безпечним, що передбачається системою запобіжних заходів, котрі дозволяють швидко долати складні ділянки маршруту.
Найпоширеніший порядок руху гуртка чи куреня на маршруті - це пересування в ряді слід у слід. Він дозволяє пластунам, що рухаються лісовими стежками, полями, берегами річок, заболоченими ділянками, в різних умовах освітлення і за будь-якої погоди, вільно, не заважаючи один одному, оглядати навколишню місцевість. Крім того, при такому порядку руху можна оперативно організувати взаємну страховку та взаємодопомогу на небезпечних ділянках маршруту і в аварійній ситуації, допомогти друзям. менш підготовленим фізично, тримати в полі зору всю групу і підтримувати один з одним постійний зв'язок.
Нормою швидкости пересування по рівнинній місцевості з незначним коливанням висот вважається 3,5-4,5 км/год. Формула розрахунку швидкості проста: за годину людина проходить стільки кілометрів, скільки кроків робить за три секунди (придовжині кроку 0,83 см.).
Наявність природних перешкод, несприятливі метеорологічні умови і погана видимість можуть стати причиною зменшення швидкості. На крутих підйомах темп руху знижується до 1,5-2 км/год.
Темп руху на значних відстанях встановлює керівник, орієнтуючись на найменш підготовлених фізично учасників походу. Бажано, щоб ці останні йшли безпосередньо за ведучим групи).
Замикаючим у групі повинен бути найбільш фізично сильний і досвідчений учасник, щоб стежити, аби хтось не відстав, у разі необхідности, допомогти тим, хто стомився. В разі потреби замикаючий подає сигнал керівникові для зупинки.
Місце керівника - там, звідки йому найкраще видно всю групу і найзручніше керувати нею на маршруті. На складних і небезпечних ділянках керівник особисто перевіряє їх прохідність і стежить за тим, щоб уся група подолала важкий відрізок маршруту і дійшла до безпечного місця.
Керівник повинен контролювати також режим і темп руху. Через 15-20 хв. після виходу на маршрут необхідно зробити короткузупинку, щоб перевірити спорядження й усунути незручності, які вже встигли виникнути (зняти зайвий одяг, перевзутись, перепакувати наплечники тощо).
Надалі встановлюється такий режим руху: 40-50 хв. руху - 10-15 хв. відпочинку. Під час тривалих крутих підйомів привали роблять частіше. Можуть бути також короткі зупинки без зняття вантажу для відновлення нормального ритму дихання. Під час таких зупинок стоїмо спиною до вершини.
З метою економії сил під час руху слід привчатись до рівного, ритмічного, вільного кроку. На пересічній місцевості треба рухатися з ледь зігнутими колінами, випрямляючи їх повністю в момент поштовху. При цьому ногу слід ставити трохи "клишаво" для полегшення ходи. Рух ноги в повітрі після відштовхування від землі відбувається за інерцією. Ступня торкається землі через підбор на всю підошву. При правильній ході на рівній місцевості рухаємось ритмічно, кроки мають приблизно однакову довжину, сталу частоту і швидкість.
На крутих підйомах довжина кроку зменшується і може дорівнювати довжині стопи. Рухи мають бути повільними, плавними, а вага тіла поступово переноситися з однієї ноги на іншу. Піднімаючись угору, ногу згинають у коліні, ставлячи на землю відразу всю ступню. Для кращого зчеплення підошви з ґрунтом носаки трохи розвертають убік ("ялинкою").
На не дуже крутих спусках ногу ставлять майже не згинаючи, кроки роблять ширші, а на зовсім крутих ділянках-коротші. Спускаючись, ноги тримають напівзігнутими, трохи подаючи корпус назад.

Підстраховка і самостраховка під час руху

Пересуваючись у лісовій гущавині, треба бути вдягненими у штормівку і довгі штані або шорти з підколінками. Тут необхідна обережність, щоб не подряпати обличчя гілками. Не можна втрачати з поля зору того, хто йде попереду. Слід потурбуватися також про те, щоб відхилені гілки не вдарили того, хто йде позаду. Для цього бажано відхиляти гілки всім корпусом, не притримуючи їх руками.
На складних ділянках маршруту, при подоланні перешкод необхідно забезпечити самостраховку і взаємостраховку. Природні або штучні перешкоди ускладнюють шлях і вимагають запобіжних заходів для безпечного їх подолання. Серед таких перешкод - болота, круті схили, завали і буреломи, скельні виходи, водні потоки, яри, ущелини, льодовики і сніжники тощо.
Самостраховка забезпечується за рахунок уважности, правильної ходи, а також використанні відповідних прийомів і способів долання перешкод. На маршруті добре було б мати при собі альпеншток як засіб самостраховки (мал. 5).

Мал. 5. Самостраховка за допомогою альпенштока:
а - при підйомі вгору; б - на траверсі схилу; б - під час спуску з гори.

Альпеншток ( пластова палиця) - міцна палиця товщиною 3-4 см і довжиною 120-150 см із загостреним кінцем або металевим штирем на ньому, з петлею для руки, зробленою з широкої тасьми або шкіряного ременя. Замість альпенштока можна використати льодоруб або дюралюмінієву лижну палицю. Зрештою, для самострахування може згодитися звичайна палиця, лопата, геодезична рейка, легкий штатив тощо.
Альпеншток дозволяє уникнути тяжких травм, які можуть статися в разі падіння на крутих і слизьких схилах або осипах.
На найскладніших ділянках маршруту при подоланні значних перешкод (глибоких ярів, рівчаків, струмків, невеликих річок, урвищ) організовують зовнішню підстраховку, взаємостраховку (мал. 6.).

Мал. 6. Грудна і тазова підстраховочні обв'язки.

Під час сходжень та спусків підстраховуються за допомогою альпенштока, опираючись загостреним його кінцем на схил і тримаючи альпеншток обома руками (прямим хватом біля нижнього кінця перпендикулярно до схилу і оберненим - біля верхнього кінця).
При зміні напрямку підйому, спуску або траверсування (ходіння поперек схилу) упівоберта з іншого боку перехоплюють альпеншток. У разі падіння на схилі штирем альпенштока спираються на схил, таким чином гальмуючи падіння.
Альпеншток завжди тримають загостреним кінцем донизу. Див. мал.5(а. б. в.)
Неширокі перешкоди перестрибують, опираючись на альпеншток, переходять по колоді, камінню. Широкі перешкоди долають при обов'язковій зовнішній підстраховці.
У польових умовах найкращим засобом підстраховки є універсальне альпіністське спорядження (основна і допоміжні мотузки, карабіни, обв'язки), що має невелику вагу, достатній запас міцности й надійности. Для правильного застосування такого спорядження необхідно на практиці засвоїти основні вузли і обв'язки, способи їх зав'язування та випадки їхнього застосування.
Зовнішня підстраховка здійснюється за допомогою підстраховочних обв'язок, які в'яжуться, у відповідности до анатомічної будови людського тіла, на двох основних групах кісток - грудній і тазовій, що забезпечує максимальний захист внутрішніх органів від можливих ушкоджень (мал. 6.).
Мотузка повинна щільно, без провисання, охоплювати тулуб, щоб під час ривка недбало зав'язана страховочна обв'язка не травмувала людину. При проходженні небезпечних ділянок, подоланні перешкод страховочні обв'язки за допомогою альпіністських карабінів чіпляються за основну линву, що забезпечує пересування у зв'язці, здійснення навісної переправи, спуску, підйому тощо.
Правильно зав'язані страхочні обв'язки міцно тримаються й не дозволяють линві травмувати людину, не перетискують життєво важливі органи і забезпечують надійну страховку при доланні перешкод .
Для забезпечення зовнішньої підстраховки і самостраховки необхідно навчитися в'язати вузли на линвах однакової й різної товщини, а також вузли спеціального призначення (мал. 7.).
Не менш важливим є вміння наводити переправи і навішувати поручні, володіти технікою сходження й спуску по линві, найпростішими прийомами страхування.

Мал. 7. Вузли: на самій линві:
а - ткацький, б - вісімка, в - провідник, для зав'язування мотузок однакової товщини: г - зустрічний,
д - прямий, є - булінь (шкотовий);
для зав'язування линв різної товщини:
є - академічний, ж - брам шкотовий; спеціальні вузли:
з - стремено, и - удавка; і - схоплюючий.

Піший хід.
Особливості пересування пересічною місцевістю

Долаючи лісові завали, що утворилися внаслідок буреломів і вітровалів, необхідно постійно мітити шлях на якомога більшу відстань, щоб не потрапити в пастку. Можна пересуватись по товстих повалених стовбурах дерев, постійно контролюючи напрямок руху і запобігаючи ушкодженню сучками та гілками.
На крутих трав'янистих схилах, особливо гірських, часто виникають серйозні труднощі — слизька трава, виходи ґрунтових вод, хитке каміння.
Перш ніж розпочати сходження, або спуск, необхідно заздалегідь намітити маршрут.
Слід, уникати трав'янистих схилів над крутими і прямовисними скелями.
Виходити на круті мокрі схили взагалі не варто. Пересуватись ними можна лише у крайній потребі, забезпечивши самостраховку або зовнішню страховку.
Слід обирати такий шлях, де підйом чи спуск проходить по вибоїнах або стежках, протоптаних тваринами що розташовані одна під одною і обминають перешкоди.
Піднімаючись по трав'яному схилу, ноги ставлять на всю ступню, щоб посилити зчеплення "з поверхнею землі. Якщо кут нахилу перевищує 10°, носаки розвертають назовні "ялинкою". Рухаючись поперек схилу (траверс, ноги ставлять усією підошвою поперек схилу таким чином, щоб ступня "внутрішньої" відносно схилу ноги була повернута трохи вгору, а ступня "зовнішньої" - трохи вниз. Спускаючись пологим схилом носаки розвертають трохи до середини - "клишаво". А на дуже крутих спусках іноді доводиться ступати, як сходинками - повернувшись до схилу боком, ступні ставлять поперек схилу і страхуються за допомогою альпенштока (мал. 8.).

Мал. 8. Постановка стопи:
а - при підйомі; б - при спуску з гори; в - при пересіченні схилу (траверс).

На крутих схилах 25-30° піднімаються і спускаються короткими зиґзаґами ("серпантином"). Швидко стримати ковзання на схилі можна таким чином: трохи присівши, упертись вістрям альпенштока у схил позаду себе і налягти рукою, ближчою до схилу, на древко. Йдучи схилом, не треба до нього тулитись - це створює додатковий кут для ковзання.
Для проходження маршруту в умовах засніжених схилів найпридатнішим є штормовий костюм, взуття на профільованій підошві, брезентові рукавиці, темні захисні окуляри.
Навіть незначні снігові схили і фірнові поля можуть бути небезпечними. Часто на них зустрічаються нагромаджене каміння, яке іноді видно з-під снігу. Не маючи засобів для утримання на схилах і необхідної страховки, в разі падіння долу зі схилу, можна отримати серйозні ушкодження, тому на сніговий схил не можна виходити без альпенштока.
Рухаючись схилом, вкритим м'яким снігом, легким натиском підошви поступово витоптують східці, намагаючись їх не зруйнувати. Якщо схил вкритий сніговим настом, приступки вибивають носаком черевика, ущільнюючи сніг. У фірні східці також вибивають рантом черевика, вістрям альпенштока, льодорубом тощо.
При пересуванні засніженим схилом наявні дві точки опори, а на дуже крутих схилах і в глибокому снігу за допомогою альпенштока, необхідно створити третю точку опори.
Рухаючись схилом, необхідно підтримувати корпус у вертикальному положенні, що дозволяє не зруйнувати приступки.
Всі учасники походу просуваються слід у слід.
Ведучому групи знаходять заміну в інтервалі 5-7 хв., що забезпечує оптимальний режим руху і витрати сил.
Увесь час слід пам'ятати про лавинну небезпеку, відшуковуючи найбезпечніший шлях.
Сніговими схилами незначної крутизни піднімаються прямо вгору "ялинкою", вибиваючи приступки внутрішніми рантами черевиків.
На крутих схилах краще підніматися зиґзаґами, вибиваючи рантами черевиків паралельні приступки трохи навскіс. Спускатися слід спиною до схилу, роблячи неширокі кроки і приминаючи сніг підборами.
Виходити на твердий фірн і льодові схили без спеціальної підготовки, спорядження і страховки забороняється.
Правила руху на пологих скельних ділянках є аналогічними правилам пересування трав'янистими схилами. При цьому слід враховувати особливості підстилаючої поверхні. Підніматись на круті, і особливо прямовисні, скелі не рекомендується без спеціального спорядження і відповідної підготовки. Легковажне ставлення до цього є дуже небезпечним і може призвести до тяжких наслідків.
Варто пам'ятати, що підніматися крутими скелястими схилами значно легше, ніж спускатися. Тому навіть в альпіністській практиці для спуску найчастіше користуються линвою (мал. 9.).


Мал. 9. Організація спуску по вертикалі:
з зовнішньою страховкою.

При подоланні скельних ділянок необхідні штормовий костюм, черевики з гумовою профільованою підошвою (або кросівки), брезентові рукавиці (щоб утримати мотузку), а на складних ділянках - захисний пластмасовий шолом (монтажну каску) для захисту від падіння каміння.
Перш ніж підніматися скельними схилами, слід намітити шлях пересування, виявити найскладніші його ділянки, визначити безпечні місця для відпочинку, з урахуванням можливості падіння каміння розробити варіанти обходу небезпечних місць.
Під час руху необхідно зберігати вертикальне положення тіла (не треба притулятись до схилу чи відхилятись від нього).
Основні м'язові зусилля при подоланні скельних ділянок припадають на ноги і руки, які дозволяють підтримувати тіло в рівновазі, тримаючи опору. Перш ніж спертися рукою чи ногою на виступ, необхідно перевірити його надійність.
Під час пересування потрібно постійно опиратись на три точки. Перш ніж перенести ногу на наступний виступ, потрібно переконатися, що друга нога і обидві руки мають надійну опору. Просуватися вгору треба поступово, уникаючи ривків, широких кроків (а тим більше стрибків), підтримуючи рівновагу, і берегти сили (мал. 10.).



Мал. 10. Рух по вертикалі:
а - спуск на двох карабінах; б - підйом на схоплюючих вузлах і стременах.

Підйом по скелі завжди слід супроводжувати зовнішньою страховкою. Більшість спусків здійснюється за допомогою альпіністської линви. Найпоширеніші способи - спортивний, на карабінах, "дюльфером" (сидячи на мотузці), на гальмівних пристроях.
Подолання таких досить небезпечних перешкод, як тріщини, промоїни, рівчаки, канави, струмки, річки, має свої особливості. В залежності від характеру перешкоди, конкретних умов місцевости, можливостей групи обирається вид переправи: перестрибування, перехід по каміннях, через кладку, вбрід, за допомогою навісної переправи тощо.

Пересування по воді. Долання водних перешкод.

При підготовці маршруту за картографічними матеріялами і в ході опитування місцевих жителів, здійснюється збирання необхідної інформації про всі мости, кладки, броди і їх придатність для переправи. Обираючи місце і спосіб переправи, варто брати до уваги ширину і глибину об'єкта, характер дна, швидкість течії, наявність місць, зручних для страховки.
Неширокі перешкоди (промоїни, рівчаки, канави, струмки) можна просто перескочити, в разі необхідності спираючись на альпеншток або жердину.
Переправа по камінню найчастіше практикується на невеликих гірських річках. При цьому важливо, щоб ці камені, які виступають з води, знаходились на відстані кроку чи невеликого стрибка один від одного і не були надто слизькими.
Гірські і невеликі рівнинні річки, лісові струмки іноді переходять через кладку, по стовбуру дерева, що перегородило річку, а також по колоді спеціально перекинутій з одного берега на другий. Підстраховують таку переправу поручнями, натягнутими з основної линви або довгою жердиною, яку міцно тримають на обох берегах річки.
Переходити річку в брід зручно в тих місцях, де вона ширша - тут, як правило, менша глибина і слабкіша течія. Зручне для переправи також русло, розгалужене на окремі рукави. Полегшує переправу дрібнокам'янисте або піщане дно. Гірські річки переходять, не роззуваючись.
Долаючи водну перешкоду через брід поодинці, самостраховку забезпечують двометровою жердиною, на яку опираються і якою перевіряють глибину перед собою. На річках із швидкою течією переправу здійснюють "лавою". Цей спосіб передбачає одночасний перехід кількох осіб, які просуваються обличчям до течії річки й протилежного берега навскіс, обійнявшись за плечі (мал. 11.).
Для переправи над водою (навісна переправа, паралельно натягнені линви) необхідно мати спеціальне спорядження і володіти способами туристсько-альпіністської техніки і страховки (мал. 12.).
Болота, що утворилися в результаті підтоплення чи перезволоження низинних ділянок, переходять, переступаючи або перестрибуючи з купини на купину чи на клаптики твердого ґрунту, на яких ростуть поодинокі дерева і чагарники. Для самостраховки користуються альпенштоком або довгою жердиною.


Мал. 11. Способи переправи:
а - по колоді з поручнем; б - з жердиною; в - через брід за допомогою поручня; г - лавою.

Болота, що утворилися у результаті заростання стоячих водойм, створюють серйозну небезпеку. Під вкритим дерном хитким поверхневим пластом - сплавиною - знаходиться вода або мул. Такі болота слід обминати. їх можна розпізнати за гойданням сплавини під ногами. Переходити таке болото можна лише в крайньому випадку м'якими плавними, кроками шириною 4-5 см з довгою жердиною в руках. Загрузнувши в трясовині, жердину слід покласти на сплавину і, спираючись на неї, спробувати вибратись на безпечне місце або ж чекати на допомогу товаришів.


Рис. 12. Навісна переправа:
а - схема натягування навісної переправи;
б - закріплення мотузки для її легкого зняття
на протилежному березі.

Особливої уваги вимагає дотримання правил безпеки на водних об'єктів. Ще до початку подорожі необхідно засвоїти техніку безпеки поведінки на воді, правила, яких слід дотримуватися при купанні, відпрацьовувати способи порятунку потопаючих.
Для участі у водних походах необхідно вміти плавати, користуватися плавучими засобами, рятувальним обладнанням.
Всі плавучі засоби (човни, байдарки) знаходяться розпорядженні керівника експедиції, або спеціально призначеного відповідального, без дозволу яких користуватись човнами забороняється (виключаючи випадки, коли необхідне надання термінової допомоги).
Плавучі засоби повинні бути обладнані всім необхідним. Безпечність користування ними значною мірою залежить і від надійності лав (банок) для гребців, перед якими повинні бути міцні упори для ніг. Забороняється використовуватись для сидіння дошки, покладені на борти.
Необхідною умовою безпеки є правильне розміщення на човні людей і вантажу, а також маневрування. Сідати в човен і сходити на берег дозволяється тільки поодинці.
Забороняється стрибати в човен (чи з човна), ставати ногами на борт.
Правильне завантаження досягається, при врахуванні загальної маси екіпажу, рівномірним розподілом вантажу по всій довжині човна та його надійним закріпленням.
Класти вантаж на лави і борти човна забороняється. Перекладати вантаж і пересаджуватися з місця на місце дозволяється лише біля берега чи після повного пришвартування.
На кожному човні призначається старший, виконання команд якого обов'язкове для всіх. Під час маневрування рекомендується для виконання одних і тих самих дій використовувати однакові команди. Всі роботи на воді виконуються сидячи. При цьому не допускаються різкі рухи.
Не можна користуватися веслом для відштовхування човна від берега і при пересуванні по мілководдю. Всі рятувальні засоби повинні зберігатися в доступному місці і не бути прив'язаними.
Забороняється виходити в плавання під час сильної зливи, при швидкості вітру понад 5 м/сек., а також хвилюванні, що перевищує 3 бали. Якщо ж непогода застала гру¬пу під час подорожі, треба негайно плисти до берега, утримуючи човен проти хвиль.

У разі аварії на воді необхідно дотримуватись таких правил:

 швидко звільнитись від важких предметів і одягу;
 не відпливати від човна, а, тримаючись за нього, намагатись наблизитись до берега;
 якщо з берега має надійти допомога, не поспішати плисти до берега, а берегти сили, намагаючись утриматись на плаву.

В разі тривалої стоянки човни витягують на берег і міцно закріплюють. На їх борти навішують м'які кранці, щоб запобігти ушкодженню внаслідок тертя об борт іншого судна в ході його причалювання до пристані.
Керування човнами і плавання на судноплавних ділянках річок вимагає певних знань з навігації. Перше і обов’язкове для всіх правило - будь-яке гребне судно (човен, шлюпка) не має права перерізати курс самохідного судна. При паралельному курсі човен не повинен підходити близько до самохідного судна і заважати його рухові. В цьому разі необхідно відреагувати на подані сигнали і залишити фарватер. При зустрічному курсі судна розходяться, як правило, лівими бортами.
При проведенні на водних об'єктах гідрометричних робіт із застосуванням тросів необхідний додатковий інструктаж з техніки безпеки. В цьому випадку для переміщення човна вздовж троса використовують спеціальні пристрої (петлі, гаки, карабіни), що дозволяє в разі необхідности швидко звільнити човен від троса. Забороняється підпливати на човні до троса за течією, якщо її швидкість перевищує 0,3 м/сек.

Необхідно дотримуватись відповідних правил поведінки на воді:

 в незнайомому місці не стрибати у воду з берега, з круч, мостів, причалів, і особливо вниз головою: у воді можуть знаходитись небезпечні предмети;
 не купатись у місцях із забрудненою водою (нижче скидів стічних вод, водопою худоби тощо);
 не переоцінювати свої сили і не ризикувати без необхідности;
 не ставити перед собою завдань, що перевершують ваші можливості;
 не запливати на глибокі місця при наявності швидкої течії;
 не влаштовувати ігри на воді, особливо з тими, хто плаває гірше за вас;
 ні в якому разі не плавати поблизу гідротехнічних споруд і на судноплавних ділянках водойм;
 при перших ознаках втоми вийти на берег;
 не купатись поодинці;
 підпливаючи до мілини не слід поспішати опускати ноги на дно: це можна робити тільки тоді, коли ви впевнені, що вже дісталися мілкого місця;
 ті, хто не вміє плавати, повинні купатися тільки там, де добре відомий рельєф дна, заходячи у воду не глибше пояса;
 не відпливати від берега більше як на 70 - 100 м;
 потрапивши у скрутне становище, не втрачати самовладання, не впадати в паніку;
 при сильній течії слід плисти за течією навскіс, поступово наближаючись до берега;
 заплутавшись у водоростях, не слід робити різких рухів, звільняючись від них спокійно і поступово;
 не заходити у воду після вживання спиртного, навіть якщо це лише кухоль пива;
 не купатись відразу після їжі: це можна робити не раніше як через 1,5 год.;
 не заходити у воду, якщо ви спітніли або змерзли;
 не залишатись у воді, якщо вам стало холодно. Людям не досить загартованим не рекомендується купатися при температурі води нижче 18°С. Тривалість перебування у воді залежить також від температури повітря і сили вітру: в похмуру вітряну погоду не слід довго перебувати у воді. Після виходу з води треба добре обтертися рушником, розігрітись за допомогою гімнастичних вправ або бігу.

Пересування транспортними засобами

При переїздах під час маршруту необхідно турбуватися про забезпечення і безаварійної роботи транспортних засобів і абсолютної безпеки для людей. Усі машини повинні бути в повному порядку. До керування ними допускаються особи, що мають необхідну кваліфікацію і досвід.
В разі найму транспортних засобів в автогосподарствах необхідно пересвідчитись у їх технічній справності, в присутности відповідального представника даного підприємства.
Відповідальність за безаварійність роботи автомашини і виконання правил дорожнього руху покладається на водія автомашини.
Кожна автомашина повинна бути забезпечена протипожежними засобами. В розпорядженні водія мають бути сокира, лопата, відро. Ремонтний інструмент перевіряється перед кожним виїздом на маршрут. Виїзд на маршрут, в польових умовах, повинен забезпечуватись збільшеним запасом пального і мастила, а в засушливих районах — також запасом води для заправки радіатора. В пустельних, гірських і заболочених районах доцільно використовувати автомашини з двома ведучими мостами.
Люди у транспорті повинні бути розміщені з максимальною зручністю. Під час руху автомашини забороняється сидіти на бортах, стояти в кузові, сідати в машину і зіскакувати на ходу, залишати не піднятими борти.
При переправленні автомашин на паромі, при роз'їзді на вузьких гірських дорогах, у дощову погоду чи в ожеледь на крутих схилах у машині може залишатись тільки водій.
При низькій температурі перевезення людей у відкритих автомашинах може призвести до переохолодження і замерзання, тому час від часу необхідно робити зупинки, щоб люди могли зігрітися.
Всі транспортні засоби повинні бути укомплектовані пристосуваннями для надійного закріплення вантажу, бочками з пальним і мастилом, водою, а також ящиками для інструментів, дрібного інвентарю, спорядження, харчових продуктів тощо. Вантаж у кузові повинен бути розміщений рівномірно. Не допускається перевантаження автоматами.
У важких подорожах, особливо у віддалених районах, іноді доводиться користуватись гужовим транспортом - перевезення вантажів на конях, ослах, верблюдах, оленях та ін. На коня не слід навантажувати більше 80 кг, на осла чи оленя - більше 40 кг. Верблюд здатен везти до 250 кг вантажу.
Використання тварин для перевезення людей і транспортування вантажів дозволяється при наявності ветеринарного свідоцтва. За допомогою необхідно пересвідчитись у тому, що тварина витривала і не полохлива.
Нав'ючують тварин погоничі або люди, що мають досвід у цій справі. Для в'юків найкраще підходять мішки. Вантаж для в'юка розподіляється таким чином, щоб обидві частини були однакові за вагою, об'ємом і, бажано, формою. При переході через відкриту місцевість габарити в'юка можуть бути довільними, не заважаючи при цьому пересуванню тварини. На лісових стежках, а також у горах необхідне компактніше пакування вантажу. На складних ділянках маршруту треба передбачити можливість швидкого звільнення тварин від вантажу.
Пересуваючись гужовим транспортом, не слід допускати перевантаження возів. Вози будь-якого типу повинні мати гальмівні пристрої. Рухаючись незнайомими, особливо гірськими, дорогами, по бездоріжжю, в негоду, переправляючись через брід або ненадійний місток, при роз'їзді з зустрічним автотранспортом необхідно вдаватись до запобіжних заходів - зсаджувати людей, перевіряти переправи, містки тощо.
Забороняється проводити в'ючних тварин у зв'язці вузькими гірськими стежками, через ненадійні містки, болота, річкові переправи.
…………………………………………………………………………………………………………
Пл. сен. пр. Наталя Кузовеніна, 1 Тис.
Реколекції

Я ще раз зрозуміла, як важливо особисте спілкування між нами, друзями пластунами. Ніякі віртуальні проекти розвитку, чи підтримки, чи помочі не замінять ефективності особистого контактування між нами. Ще рік тому я гадки не мала, що в Луганській окрузі в березні 2005 року будуть проведені перші реколекції, більше того я і гадки не мала що це таке є, але завдяки дружби між мною і другом Скоком це стало реальністю.
Дякую тобі, друже, що ти перший відгукнувся на наше прохання, яке пролунало на сеніорській зустрічі у Вишгороді, про допомогу вивчення засад релігійного, національного та ідеологічного виховання в Пласті. Я впевнена, що після цих
реколекцій наша дружба буде тільки міцніти і поширюватися. Друзі, перший крок зроблено, хто наступний? Повірте, ми відкриті до спілкування.
Ну а тепер трохи про сам захід. 26-27 березня в Рубіжному Луганської області на базі однієї з шкіл з’їхались представники УСП та УСП з станиць Сватове, Кремінна, Рубіжне, Сєвєродонецька, Чугуїва та Чугуївської паланки. Разом 16 учасників. Протягом двох днів ми говорили про Віру, Любов, Свободу, Совість, Родину, гутірка чергувалися з практикою (служба, молитви...). Було зачеплено багато болючих для нас питань. Як на мене багато що змінилося в наших поглядах і сприйнятті православ’я, існуючої ситуації стосовно конфесійної політики та багато чого іншого. Другу Скоку чудово вдалося розкрити багато питань, ще більше запитань лишилося. Але головне, в очах моїх друзів я бачила бажання пізнати і розібратися, бажання заповнити ту порожнечу, яка утворилась за часів ще наших батьків і дідів.
Особлива подяка і другу Скоку і о. Р. Муховському за літературу, яку було презентовано під час реколекцій на кожен осередок.
...................................................................
І.В. САПОЖНИКОВ

ПЕРШІ ВІЙСЬКОВІ СВЯЩЕНИКИ ЧОРНОМОРСЬКОГО КОЗАЦТВА

Добре відомо, що до останніх днів свого існування товариство Запорозької Січі зберігало свою церковну автономію, найяскравішою ознакою якої були певні національні особливості духовного світогляду козаків. Виходячи з цього, цілком зрозуміло, чому керівництво зібраного із колишніх запорожців Чорноморського козацького війська з самого початку його існування намагалось відродити означені традиції у нових, значно більш складних історичних умовах. Одним з виразних проявів церковної політики чорноморського Коша був вибір осіб на посаду військового священика у 1788-1794 роках, але це питання, як і постаті самих військових ієреїв, ще не було спеціально розглянуте в історичній літературі.
Передусім скажемо декілька слів про саму посаду військового священика у Чорноморському війську. Згідно зі “штатним розкладом”, на першому етапі його формування, тобто з початку 1788 року, “вірні” чорноморські козаки мали право мати лише одного “попа”, який отримував платню 105 крб. на рік 1. На протязі 1789 року цей порядок не змінювався, але платня священику була чомусь зменшена до 100 крб.2. У березні-квітні 1791 року і пізніше на Дунаї, крім військового священика, при похідних церквах кінних полків та піших команд флотилії перебувало ще два ієромонахи3, проте невідомо ні назв їх посад, ні розмір платні.
Аналогічний стан був збережений і після закінчення російсько-турецької війни у грудні 1791 року і навіть узаконений указом Катерини ІІ від 30 червня 1792 р. Тоді Чорноморське військо отримало змогу мати “протопопа, попа и дьякона”. Перший з них мав платню 200 крб., другий - 100 крб., а третій - 80 крб. щорічно. Для порівняння скажемо, що кошовий отаман одержував 1000 крб., а курінні отамани по 40 крб. на рік. Тобто за ознакою розміру винагороди духовні особи займали п’яте-сьоме місця у загальній військовій їєрархії. Окремо була визначена сума “на притч церковний”, яка складала 120 крб.4 Крім цього, на протязі означеного періоду і пізніше чорноморці мали низку священослужителів окремих церков, які будувались і утримувались за рахунок сільських козацьких громад. Їх кількість не була обмежена законодавчими актами, хоча священики мали бути затвердженими архієпископом Катеринославської епархії. Так, у червні 1793 р., перед самим виходом чорноморців на Кубань у Подністрянській паланці нараховувалось дев’ять церков із власними священиками, дяками, титарами (старостами) у слободах: Слободзея, Чобручі, Глине, Коротне, Яськи, Головківка (Біляївка), Суклея, Тернівка та Миколаївка.5

Іван Леонтьєвич Ковалевський
Це був перший військовий священик Чорноморського війська. Дуже показово, яким чином він отримав цю посаду. Спочатку кандидатура отця Іоанна була обговорена віськовою старшиною. Тільки після цього військовий отаман С.Білий направив прохання щодо нього на ім’я головнокомандуючого армією, князя Г.Потьомкіна, який і “востребовал” священика Свято-Троїцької церкви у Новоселицях у ахієпископа Катеринославського та Херсонеса Таврійського Амвросія. Останній своїм власним розпорядженням відрядив святого отця у військо, яке в той час вело бойові дії проти турків поблизу Очакова. Відомо, що І.Ковалевський прибув до військового Коша в урочищі Васильковому 10 квітня 1788 року і одразу ж приступив до виконання своїх обов’язків6.
Аналіз цілої низки опублікованих та анотованих документів дозволяє нам впевнено стверджувати, що вибір Коша був зовсім не випадковим. Справа в тому, що ця людина була добре відома чорноморській старшині понад 30 років, і не лише як священик. Вперше полковий осавул І.Ковалевський згаданий документами Коша Запорозької Січі у травні та серпні 1754 року у зв’язку з відправкою депутації до Санкт-Петербургу за річним жалуванням7. У 1762 році Іван Леонтьєвич був писарем (полковим старшиною)8, а у 1764 році знов їздив за жалуванням у столицю і добре виконав завдання, в нагороду за що отримав грошову премію у розмірі 36 крб.9
Як бачимо, І.Ковалевський був козаком письменним і поважним. Мабуть, саме тому у 1766 р. його було обрано “прихожанами, священиками і титарами... на місце священика Іосифа..., на п’яту частину парафії” Свято-Троїцької Самарчицької церкви. Прохання рукопокласти І.Ковалевського в ієреї на ім’я митрополита Київського Арсенія Могилянського було підписано особисто військовим суддею П.Головатим, при чому підкреслювалось, що він служить “с самих молодих лет при Войске Запорожском добропорядочно”10. Це прохання Коша було задоволене і, судячи з виданого паспорта, у тому ж році І.Ковалевського було рукоположено в сан, для чого він спеціально виїзджав до Києва11.
У 1772 році отець Іоанн названий у переліку понад 50 духовних осіб Запорозького війська, при чому окремо зазначалось, що він походить з козаків. На той час він залишався священиком тієї ж церкви, а її настоятелем був отець Василь Михайлов. Зауважимо, що в той час усі запорозькі церкви входили до складу Старо-Кодацького духовного правління, намісником якого з 1763 року був Григорій Іванович Порохня12. Слушно додати, що у І.Ковалевського був рідний (вірогідно, молодший) брат Григорій Леон-тьєвич, який між 1772 та 1775 роками був настоятелем церкви Різдва Богородиці у Кам’янці13.
Отже, Іван Леонтьєвич був людиною суто козацького походження, отримав освіту на Запорожжі, мав досвід спілкування з царськими урядовцями та вищим духовенством і багаторічну практику священика. Його особисто знала не лише чорноморська старшина, але й прості козаки, які були йому близькі і зрозумілі. Саме така особистість була потрібна війску у складний час відновлення його церковної організації, передусім військової церкви. Перша похідна церква спочатку розташовувалась у Васильковому Коші на лівому березі Дніпровського лиману, у тимчасовій споруді, на території колишнього Олександрівського рентраншементу14 і була освячена в ім’я Святої Трійці. Цілком вірогідно, що ця назва перейшла до неї від церков у Новоселиці та Самарчику, в яких служив отець Іоанн.
Про службу І.Ковалевського у війську відомо з двох його атестатів, підписаних військовим суддею А.Головатим та кошовим отаманом З.Чепігою. В них йдеться про те, що він не лише “обычные преподавал требы”, але під час морських баталій на Дніпро-Бузькому лимані 7, 17 та 18 липня 1788 року був на човнах флотилії серед козаків, яких “поощрял стоять мужественно”15. Не важко підрахувати, що в той час йому могло бути принаймні 60, якщо не 70 років.
Вірогідно, що життя у похідних умовах підірвало його здоров’я і на початку січня 1789 року він подав прохання про звільнення з війська. Воно було підтримано З.Чепігою, який прохав Г.Потьомкіна про повернення отцю Іоанну “пожизненно” приходу у Новоселиці та про “нетребование его уже от прихода на службу более в отлучки”. Воно було задоволено і І.Ковалевський прибув до дому “в Самару” 1 лютого 1789 р. Трохи пізніше він повідомив З.Чепігу, що “по данному моему в Кош прошению ничего не получил, и не знаю, будет ли”16. Скоріше за все, священик мав на увазі заборговані йому гроші (35 крб.) за так звану “вересневу третину” річного жалування 1788 р. Є дані, що чорноморці отримали їх лише у травні наступного року17 і тому хвилювання І.Ковалевського були зовсім небезпідставні.
Таким чином, головні віхи біографії першого військового священика Чорноморського козацького війська встановлюються досить чітко, хоча ми не можемо зараз назвати точних дат його народження і смерті, і поки що майже нічого не знаємо про його життя до 1754 р., у період з 1772 до 1788 рр. і після 1789 року.

Роман Порохня
Ця людина стала другим чорноморським військовим священиком. Варто підкреслити, що З.Чепіга особисто прохав Г.Потьомкіна у згаданому вище листі від 14 січня 1789 р.: “за скорость, соизвольте приказать определить из близлежащих мест желающего на то место священника Самарской церкви Романа Порохню”18. Призначення цієї особи на згадану посаду не менш показово за двома обставинами. По перше, він був сином або племінником вже знайомого нам Григорія Івановича Порохні. Останній, як, до речі і його брат, військовий осавул Запорозького війська Андрій Іванович, були серед козаків дуже відомими і поважними людьми. Сам Г.Порохня був ініціатором та організатором будівництва декількох церков на Запорожжі як до 1775 р., так і після скасування Січі. Так, у серпні 1780 р. отець Григорій освятив бокові престоли нової Свято-Троїцької церкви в Самарі, блюстителями спорудження якої були ніхто інші, як З.Чепіга та А.Головатий19. Не важко помітити, що саме в цій церкві у 1789 році служив і Роман Порохня.
Другою важливою обставиною є те, що Г.Порохня був тестем військового судді Чорноморського війська А.Головатого, одруженого на його донці Ульяні Григорівні. Таким чином, зв’язок Р.Порохні з чорноморцями був обумовлений не лише спільним запорозьким козацьким походженням, а й тісними родинними стосунками20.
На жаль, документів, які б висвітлювали подробиці служби отця Романа у війську в 1789-1790 роках, опубліковано дуже мало. Поки що ми навіть не можемо визначити точний час і термін першого перебування Р.Порохні на посаді військового священика. Абсолютно достовірно відомо лише те, що він разом з військом брав участь у деяких битвах війни, за що у лютому 1794 року був нагороджений Катериною ІІ наперстним хрестом на володимирський орденській стрічці21. Зараз можна сказати, що він міг замі-нити І.Ковалевського не раніше січня 1789 року, а виходячи з фактів біографії його наступника, припустити, що Р.Порохня займав цю посаду принаймні до лютого-березня 1790 року22. Отже священик міг бути присутнім при трьох значних військових операціях, в яких брали участь чорноморські козаки: штурмі Хаджибейського замку і облогах фортець Акерман та Бендери.
На цьому факти про перше відрядження Р.Порохні у військо вичерпуються, але у березні 1794 р. вже на Кубані саме він зайняв посаду військового протоієрея. Цікаво, що у лютому того ж року він ще був священиком у Новоселицях23, а це говорить про те, що протягом якогось часу Р.Порохня служив у парафії Іоанна Ковалевського або навіть на його місці. Такий тісний взаємозв’язок між двома першими військовими священиками чорноморців дозволяє дуже обережно припустити, що вони теж могли бути родичами, наприклад отець Іоанн міг бути тестем отця Романа. Взагалі, родинні взаємини у середовищі колишньої запорозької старшини були досить жвавими і це може стати темою для спеціальної розвідки. Що стосується Р.Порохні, то пізніше, після смерті Ульяни Головатої (Порохні; травень 1793 р.) і самого Антона Головатого (28 січня 1797 р.), саме він опікував їх молодших дітей та онуків24.
На Кубані отець Роман протягом тривалого часу був військовим священиком та настоятелем Свято-Троїцької церкви у Катеринодарі і багато зробив для розвитку церковного життя чорноморських козаків. Так, саме він був ініціатором спорудження у цьому місті нової військової соборної церкви Воскресіння Христова, яку і заклав наприкінці 1799 року25.

Антоній Донашевський
Слід одразу ж підкреслити, що на відміну від двох перших військових священиків Чорноморського війська, цей ієрей був представником не “білого”, а чернечого духовенства. Поки що ми не виявили його зв’язків з колишньою запорозькою старшиною. Є лише згадка про те, що архієпископ Катеринославський Амвросій відрядив ченця Антонія у військо з якогось монастиря підлеглої йому єпархії, а по закінченні служби він мріяв повернутися у будь-який монастир на більш високу посаду25. Опубліковані документи досить непогано освітлюють його діяльність саме у Чорноморському війську у 1790-1793 роках, проте про його життя раніше і пізніше означеного відрізку часу абсолютно нічого не відомо.
Отже характеризуємо основні етапи його служби у війську. Виходячи з того, що 24 лютого 1790 р. чернець Антоній був рукоположений архієпископом Амвросієм “во иерея ко храму Святой Живоначальной Троицы в войско верных Черноморских казаков” у Ясах, можна сказати, що він мав змогу прибути у Слободзею на початку березня того ж року, а сам він міг бути ченцем якогось молдавського монастиря, в яких було чимало українців, в тому числі й колишніх запорожців26.
У 1790-1791 роках, згідно з його атестатом, підписаним З.Чепігою, військовий ієромонах був присутній на всіх значних битвах: при штурмах Кілійської та Ізмаїльскої фортець, під Мачиним та Бабадагом, “где в самом деле противу неприятелей по долгу священства крестоносно-мужественно подвизался, поощрял и одобрял войско к вящему неприятеля побеждению, а притом неукоснительно стараясь в войске, дабы верные на сражениях раненые неприятелями без должных христианских треб не умерли, всем преподавал оные и убиваемых там христиан погребал, да и чрез всю бытность в Черноморском войске по нижеписанное число в войсковой походной Святотроицкой церкви исполняя ежедневно священное служение без упущения порядочно, вел себя честно без и малейшего порока и подозрения так, как долг благовейного священства повелевает”27. Отець Антоній залишив військо у серпні 1793 р. вже на Кубані, проте ми не знає-мо, чи отримав він, як Р.Порохня, заслужену їм винагороду.
Таким чином, на підставі сказаного можна зробити висновок, що чорноморські козаки та їх керівництво намагались обирати військових священиків та інших ієреїв із числа добре відомих їм людей, зазвичай, колишніх запорожців чи з їхніх родин. Зауважимо, що вони все ж таки надавали перевагу “білому” духовенству, з представниками якого чорноморська старшина була пов’язана, крім інших, і міцними родинними стосунками. Особистості трьох перших військових священиків в цьому плані є дуже виразними, а їх роль у відродженні запорозьких козацьких традицій у Чорноморському війську була досить значною. В той же час слід зазначити, що серьйозні дослідження церковного життя та духовного світогляду чорноморського козацтва, на відміну від Запорозької Січі, тільки розпочинаються і, без всякого сумніву, принесуть цікаві відкриття і назвуть нові, хоча зараз і позабуті імена.

“Cлово сеніорату” — видання Крайової булави УПС Пласту НСОУ.
Склад редакційної групи: головний редактор пл. сен. пр. Олег Климчук, ЧК, відповідальні за випуск: пл. сен. пр. Володимир Скоробський,ХМ, пл. сен. о. Сергій Прудко, ДК.
Вимоги до матеріалів: приймаються інформаційні та дискусійні матеріали про діяльність уладу й Пласту в цілому. Матеріали мають містити назву, текст, підпис (посаду або пластовий ступінь, ім’я та прізвище, курінь автора). Рукописи не рецензуються й не повертаються. Редакція залишає за собою право редагувати й скорочувати надіслані тексти. Листування з авторами й читачами ведеться на сторінках газети. Відповідальність за точність назв і дат несе автор. В електронному форматі матеріали подаються на адресу uniat@vris.net.ua , в друкованому: а.с. 101, м.Вишгород, 07300

Немає коментарів: